Мій рідний брат Тарас Денисенко
28.03.2023
Національна спілка кінематографістів України
Олександр Денисенко
23 березня 2022 р.
Сьогодні 23 березня моєму братові, славному акторові України, виповнилося б 57 років. Та не судилося. Не стало брата після важкої хвороби, коли йому було лише 52.
Тепер проглядаючи минуле, розумію, яка прірва була між його високим талантом універсального актора, який умів грати в будь-якому амплуа, володів майстерністю актора-інтелектуала, і багатьма з тих сценаріїв і режисерів, що траплялися йому і були запропоновані.
Безмежно вразливий, проникливий, з темпераментом ланцюгової реакції актор Тарас Денисенко не вписувався в українську культуру того часу, в якому він жив. І граючи ролі, які він себе примушував грати, він мучився і руйнував себе. У ще ХХ столітті після шедевральних ролей у "Високому перевалі", "Кисневому голоді", "Фучжоу", "Якими молодими ми були", "Обвинувачується весілля", "Будемо жити" у нульових роках століття ХХІ, коли фільми знімалися лише за дзвінком до чиновника, йому доводилося грати нульову драматургію. І він страждав. Мучився незмірністю таланту з тим, що з впертістю професіонала змушений був грати в кадрі. І чиновники від кіно робили все, чи вірніше, нічого не робили тоді, щоб постало знову українське кіномистецтво.
Вони й думати не думали, що нищачи наше кіно, вони нищать його творців. А неймовірно високий рівень таланту брата я знав від самого його народження.
Він мав несамовитий, фонтануючий талант в усьому, в літературі, малярстві, режисурі, сценарній справі і в акторстві. І коли моя невістка, вдова брата Санда Мокану у 2018 році монтувала виставку братової творчості після його смерті в Будинку кіно цілий тиждень, щоб та виставка простояла в тому Будинкові кіно лише три дні, бо площі в фойє того будинку вже були здані якійсь торговій ярмарці, якомусь базару в оренду, то вона все одно робила це, так само несамовито і правильно, як робив все мій брат.
Я був на відкритті, я бачив тих, кому незрозумілий мій брат і його творчість, і я переконаний, що все і моїм братом, моєю невісткою, моєю родиною було зроблено правильно, всупереч велінню моди і кон'юнктурі. І хай та виставка і простояла всього лише три дні, але українці могли побачити й насолодитися високим мистецтвом у малярських і поетичних роботах, створених Тарасом Денисенком.
І те мистецтво живе. Воно живе в душах сотень і тисяч українців. Вони безсмертні... Вони не згаснуть, і постануть знову і знову на смерть ворогам і деградації культури. Бо Тарас Денисенко не торгував мистецтвом, не підлаштовувався під чужі шедеври, не копіював і не видавав за своє. Він творив нове. І він все робив до розірви-серце чесно так, як йому казали його завелике для цього світу серце і його українська душа.
https://www.facebook.com/photo/?fbid=596674152502325&set=pb.100064792354038.-2207520000.