ІРИНА ЦІЛИК - ЛАУРЕАТКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
13.03.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Ірино, мої найщиріші вітання! І сподівання, що ця нагорода стане для Вас стимулом для подальшого руху непізнаними і ще неопізнаними територіями космосу людського життя. Бо ж і справді - Земля блакитна, і блаженна, її кольорова палітра залежить від суб’єктності кожного, від зусиль кожного із нас сотворити радість на от сій частинці світу Божого…
Шевченківську премію присуджено Ірині за документальну стрічку «Земля блакитна, ніби апельсин» (2020). Про родину, що живе на Донбасі, у прифронтовій зоні. Мати, яка виховує чотирьох дітей - за таких-от обставин. Одначе ті обставини тільки мобілізують - на те, аби самовдосконалюватись, аби щось змінювати в самому житті. Окрім всього, вони ще й кіно знімають. Любительське, звісно, але ж воно поволі витворює основу для професійного зацікавлення мистецтвом…
У фільмі є такий щем і така віра в людину, в людей, в Україну, од якої бринять усі твої струни душевні. Не дивно, що картина мала успіх на одному із найпрестижніших світових кінофестивалів в американському Санденсі (приз за режисуру), на ряді інших кінофорумів.
Десять літ тому ми, і я у тому числі, уперше помітили Ірину Цілик. Короткометражний фільм «Спомин» (2012). Героїня стрічки приїздить на віддалений хутір, аби полагодити справу з продажем дідової хати. І, хвилина по хвилині, повертає собі утрачений - назавжди, здавалось - світ. А відтак повертає саму себе… Справжнє кіно, яке працює з часом і простором, відвойовуючи кожен їх міліметр і кожну секунду…
А ще Ірина є письменницею, пише поезію і прозу. Недавно завершила свій перший повнометражний ігровий фільм «Я і Фелікс». Універсальна людина, від якої, певен, ми ще багато почуємо і дізнаємось - про українців і Україну, про увесь цей світ. Такий недосконалий і такий прекрасний - хоча б тому, що у ньому живе і працює прекрасна Ірина Цілик!