НЕЗВИЧАЙНІ СВІТИ ЕЛЬДАРА
27.01.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Кінорежисеру, сценаристу, педагогу, громадському діячеві ЕЛЬДАРУ ШЕНГЕЛАЯ - 90!
Ельда́р Шенгела́я (груз. ელდარ ნიკოლოზის ძე შენგელაია; народився 26 січня 1933, Тифліс) - одне із див грузинського кіно, яке моє, і не тільки моє, покоління просто боготворили. І боготворять. Належить до легендарної родини. Батько, Ніколоз Шенгелая (1903-1943) - один із класиків грузинського кіно («Елісо», «26 бакинських комісарів»), помер у 39 років. Мати - суперзірка грузинського екрану Ната Вачнадзе (1904-1953), загинула в авіакатастрофі. Брат - режисер Георгій Шенгелая (1935 - 2020), учень Олександра Довженка…
Виокремлю три фільми Шенгелая, мої найулюбленіші. Перший - «НЕЗВИЧАЙНА ВИСТАВКА», 1968, за сценарієм Резо Габріадзе. Його герой - скульптор Агулі (Гурам .Лордкіпанідзе), який успадкував від свого учителя велику брилу білого пароського мармуру і естетику античного культурного космосу. Одначе ж війна і перші повоєнні роки, жилось сутужно, та ще й витвореною ним великою родиною, у якій п’ятеро дітей. То ж довелось заробляти виготовленням надгробних скульптурних пам’ятників..У передфінальному епізоді Агулі опиняється на цвинтарі, який сприймає як виставковий цвинтар своїх похованих ілюзій та мріянь,- бо ж там виструнчились його скульптури… У підсумку пароський мармур він дарує своєму учневі. Дарує мрію, а з нею і надію - на те, що цей нескінченний ряд поразок увінчається перемогою.
Колізія, яка лишається актуальною: творець і життєві ресурси реалізації його мистецького потенціалу. Між творцем і його витворами постає замовник. А в того свої уявлення про прекрасне, яке зводиться передусім до вимоги правдоподібності. В одному із епізодів родина-замовника невблаганна: надгробний портрет небіжчика ніяк не схожий на оригінал. Тоді Агулі виокремлює окремі частини обличчя - лоб, ніс, підборіддя: усе поодинці схоже, так, але ж, але ж сума доданків якась «неправильна»…
Одна із ключових фраз у фільмі: камінь - не глина, відколупнеш шматок і вже не приліпиш назад. Тут тре’ довго прицілюватись, перш ніж відрубати зайве. Саме так і виглядають персонажі фільму: вони ніби висічені з білого мармуру, ізсередини струменить тихе, м’яке світло. Мармур, але ж які вони усі живі і справжні, які смішні й водночас високі і драматичні… Передусім йдеться про батька, на прізвище Папінія (блискуча робота Василя Чхаїдзе), колишній полковник, кавалерист, і дружину Агулі, Глафіру (Валентина Теличкіна).
Друга стрічка - «ДИВАКИ», 1973. Ще одна притча про мрію і її нездоланність. Ертаоз (Дато Жгенті) полишає рідне село і опиняється в місті. Після карколомних пригод він опиняється у в’язниці. А там - там він здибується з учителем Христофором (Василь Чхаїдзе), чиєю мрією є побудова небольота. Починають працювати над цим ділом, потому тікають з тюрми і… і опиняються в психіатричній лікарні. Там їм дозволено працювати над своїм винаходом… Все’дно ж не полетить… А вони, попре все, полетіли на своєму небольоті. На крилах мрії, на енергетиці мрії. Передивлявся я вчора цю картину і думав про те, що ця ж енергетика в основі мрії української. І ніякими ракетами рашистськими її не упокорити.
І, нарешті, третій фільм, «ГОЛУБІ ГОРИ, або НЕПРАВДОПОДІБНА ІСТОРІЯ», 1984. Сатира на спосіб облаштування життя у фінальній стадії радянських часів. Так, життя, а не тільки чиновництва як такого. Письменник Сосо (Рамаз Гіоргобіані) приносить у видавництво рукопис своєї повісті «Голубі гори, або Тянь-Шань». Всі йому нібито раді, тут узагалі панує дух доброзичливості, коректності (найуживаніші слова і словосполучення - «дорогий», «будь ласка», «раді вас бачити», «приходь частіше» і т.п.). Так, але за тим усім - абсолютна байдужість до власне професійних справ. Працівники видавництва приходять на роботу не за для того, щоби працювати - вони просто тут живуть, це їхня друга домівка. Вивчають французьку мову, готують їжу, займаються вихованням дочки-школярки і т.д. і т.п.
Відтак минає зима, потому весна, літо й осінь (прекрасні міські пейзажі, зняті оператором Леваном Пааташвілі; два дні тому він пішов з життя, у віці 96 літ), а нічого не міняється. Ну просто нічого. До читання рукописів інтерес виявляє один лишень чи то маляр, чи вантажник - іншим до того діла немає. Не дивно, що жодного разу в кадрі не з’являється бодай одна книжка - її просто не існує в цьому просторі. Вона в очевидному, тотальному дефіциті…
До речі, і дефіцит тут специфічний. Директор видавництва (Теймураз Чиргадзе), на відміну від інших лише заїжджає до видавництва на лічені хвилини; йому, звичайно, страх як кортить попрацювати, але ж начальство все гукає на якісь важливі справи, типу бенкет з нагоди і т.п. Єдина ділова фігура мовлення у директорській фразеології - « Прорив у дефіциті». Це коли не дають якогось продукту, а потім його як накотять в рази більше…
Шенгелая подає сатиричну картину системи, замкнутої на саму себе. Вона, та система, не має якоїсь зовнішньої мети, вона самодостатня - настільки, що у того ж видавництва немає жодної потреби продукувати книжки. Гадаєте, це далеке грузинське минуле? Та ж ні. Скажімо, нинішнє Держкіно України може обійтися без виробництва фільмів, без них воно якось льогшей… Тут інші пріорітети. Головне - відбитись від навали зовнішніх факторів і жити собі у герметично замкнутому обійсті.
Тільки ж не вдається. Усе частіше тріщать стіни, якась неясна робота триває під самим будинком видавництва. І зрештою, він рухне. На щастя, всі працівники виявляють спритність і встигають вибігти на вулицю. Аби через якусь історичну мить опинитись уже в іншій будові, але з тими ж цілями: безкінечно бігти по кругу, щораз опиняючись в одній і тій самій статичній фазі руху.
Коли немає в тебе омріяної мети - ти приречений бігти по колу. Коли ж є - ти із в’язниці випурхнеш, яко птах. Чи з психіатричної лікарні (прозорий натяк на те, що в СССР політичних в’язнів незрідка прилаштовували у психушки на примусове лікуванння.
Летять, летять герої Шенгелая над грузинськими долами й горами. Вільні і непокріпачені. Ідеальні герої великого режисера…
Ну як не любити фільми Ельдара Шенгелая? Та і навіщо їх не любити?
На фото: Ельдар Шенгелая; кадри з фільмів «Незвичайна виставка», «Диваки», «Голубі гори…»