«ТИ ПРОЩАВСЯ, СИНУ, ТИ ПРОЩАВСЯ…»
22.01.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Загинув син поета Станіслава Чернілевського - так само поет Ілля Чернілевський. Трагіка цієї смерті, що сталась у травні минулого року, у донецьких степах, є непроминущою, передусім для матері й батька, усієї родини. Оприлюднені вірші загиблого Поета, доти маловідомого, вразили своєю пронизливістю, справжністю, поетичною досконалістю… Вразили навіть самого Станіслава, про що я чув від нього самого.
Нагадаю, смерть чигала над Чернілевськими давно. Лютневої майданної ночі 2014-го вона прилетіла у вигляді кулі, аби прошити тіло Станіслава. Праву руку передусім, робочу руку Поета. Довго лікувався, усе ж вилікувався. Це поранення, перебування батька на лінії вогню було, наскільки я знаю (від самого Станіслава) одним із основних мотивів рішення сина піти, добровольцем, на війну…
Після публікацій віршів Іллі Чернілевського (попереду буде книга) - нині публікація віршів (написаних упродовж 2021-22 років) Чернілевського Станіслава. Публікатор - харківський журнал «Березіль» (2022, №4, з передмовою Максима Стріхи).
Серед віршів 2021-го - просто вражаючі передчуття воєнної чорної біди. Яка вже поселилась в тілі України, уже тривала, хоча далеко не всі українці те відчували. Станіслав чув, відчував. Рівно за рік до загибелі сина Станіслав, 14 травня, написав:
Все, що ми відкрили поза Богом,
буде і вбивати з відкриття.
В попіл - кобзарі й газетярі.
коли ворон скряче на зорі.
І вже зовсім приголомшливе (писано у серпні 2021-го):
Сини мої, важкий вам час надходить.
Що виверне з людини день новий?
Монарх небес ще стягне свою подать, як схибить сувимірок світовий […]
Не відаю, як судженість пов’ється,
та я ще неухильність перейму -
і череп мого сина насміється
над долею, що випала йому.
Так, батько вже тоді навперейми лихій долі сина рухався, аби той міг насміятись над рокованим сюжетом. Одначе ж у смерті свої інструменти протидії поетовому слову, його закляттю.
Й потому, уже серед поезій 2022 року, віршовано-документальне відтворення останньої телефонної розмови із сином, який тримав слухавку, знаходячись в окопі під Авдіївкою. Розмови, які нічим, здавалось би, не віщувала трагічного обриву зв’язку - уже навіки. Хоча коли йдеться про війну, про поле бою - тут кожен подих може бути останнім. Одначе ж ти завжди у подібних випадках, коли над рідною душею й тілом кружляє смерть, ти її замовляєш-одвертаєш од самого роду свого і народу - і віриш у чудодійність і чудодайність слова. Особливо ж коли ти поет, віщун, заклинатель енергій небесних.
Що мучитиме тепер завжди - і про це вірш Станіслава - як міг не відчути того, що знав твій син: що смерть уже в метрах і сантиметрах від нього. Ох, те «куце слово» - чомусь таким воно сприйматиметься завжди. Бо те слово останнє вкрилось «іскровими відблисками крови крізь червоні промені від сліз»…
Читав я твій вірш, Славку, і плакав сам. Але говори, говори, пиши - аби хоч трохи того стужавілого болю витягнути з глибин душі, може хоча на дещицю той біль поменшає.
Станіслав Чернілевський
В повечір’я вичахне тріща вся.
Свист, і рев, і шваркота громів.
Ти прощався, сину. Ти прощався… Ти прощався!
Я не зрозумів.
Бліндажеве видиво в планшеті
Розмивалось в обрисах речей
- І, неначе стріли в рикошеті,
промені скровіли з-під очей.
Ти курив цигарку,
Знервувався,
Як спитав я…
- І не до второп видалось,
що ярова трава вся вишарпом рвонулася в окоп.
І… лиш куце слово вечорове та спізнілий здогад
- на розріз! -
іскровими відблисками крови крізь червоні промені
- від сліз…
Завтра телефон твій занімів.
Як же, Боже, я не зрозумів?!
28, 30 2022, Київ Відтак ще один, короткий і пристрасний вірш-прокляття, країні, народу, який звіром став.
Ще драконові зуби насіє.
Ще біди та й біди та й біди з кланцаків.
Будь ти проклята, суко Росіє!
Будь ти проклята наскрізь віків!
6.06. 2022, Київ Примітка: кланцаки, кланці - ікла, зуби.
На фото (з відкритих джерел): Станіслав Чернілевський