ПІШЛА У КАЗКУ…
16.01.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Художник ІННА БИЧЕНКОВА (5.06. 1941, Київ - 16.01. 2023, Київ) полишає цей світ. На диво гармонійна людина, художник, чиє образне, пластичне мислення реалізувалось і в театрі (називається цифра у 60 вистав, які вона оформила), і у власне живописі (участь у багатьох виставках ствердили її статус митця яскравої індивідуальності, що витворює свій власний фантазійний світ), і у педагогіці (викладала у Київському художньому інституті)…
Уже в зрілому віці Інна Валентинівна приходить в кінематограф, на кіностудію імені Довженка. Працює (як художник по костюмах і як художник-постановник) з нашими найбільшими режисерами - В’ячеславом Криштофовичем («Володя великий, Володя маленький», «Автопортрет невідомого»), Миколою Рашеєвим («Королі і капуста»), Романом Балаяном («Бережи мене, мій талісмане»), Володимиром Савельєвим («Капітан Фракасс»), Михайлом Бєліковим («Розпад»), Михайлом Іллєнком («Сьомий маршрут»), Вадимом Іллєнком («Геллі і Нок»), Леонідом Осикою («Гетьманські клейноди»)…
Роботу художника в кіно виокремити не так просто. Биченкова пізнається передусім по романтичному куті зору, який вона щораз пропонує задля увиразнення пластичної концепції фільму. Це помітно і по її власним художнім полотнам, і по участі у таких фільмах як «Руда фея» Володимира Коваленка, «Золотий ланцюг» Олександра Мураатова, «Галявина казок» Леоніда Горовця… Відчувалось, що казково-романтичні історії їй найбільше до душі.
Десь у 2014-15 році наша телевізійна група (телеканал «Культура») зняли велику розмову з Інною, для програми «Територія кіно». Зняли у її майстерні, де було чимало її власних робіт - пов’язаних з кіно і не пов’язаних. Сподіваюсь, програма ця уціліла, от би показати її на тій же «Культурі».
Інна і була людиною великої Культури. У кожній її роботі відчувається величезний запас знань з історії мистецтва, літератури, з побутової культури різних епох. При цьому вона зберігала великий інтерес до роботи своїх колег, як часто зустрічались ми з нею поглядами у переглядовій залі Будинку кіно!
Ось зараз я допишу ці рядки і вимкнуть світло у моїй оселі. Так і в самому житті - рано чи пізно світло вимикається… Одначе хочеться вірити, що душа людини просто переходить з однієї, що утрапила в морок, кімнати - в іншу. Ту, де світло, де ясно й погідно - від усмішок янголів, від Божого променистого тепла.
А може це й не кімната зовсім, а така собі галявина казок, куди душа Інни Валентинівни завжди прагнула. Казки прагнула, чуда і дива чаклунського. Як художник вона ту казку бачила, в її пришестя вона вірила.
Не прощаюсь, Інно, не прощаюсь. До зустрічі у казці…
На фото (я зробив їх у майстерні художниці десь 2015 року):
Інна Биченкова, а також її автопортрет;
малюнки до фільмів ("Руда фея" - перший у другому ряду, щодо інших боюсь помилистись).
https://www.facebook.com/sergiy.trymbach
Національна спілка кінематографістів з глибоким сумом повідомляє про смерть видатної художниці Інни Валентинівни Биченкової.
Биченкова Інна Валентинівна (нар. 5 червня 1941, Київ, УРСР) — український художник театру і кіно, педагог. Заслужений художник України (2003).
Закінчила Київський державний художній інститут (1967, майстерня М. Духновського).
Працювала в галузі живопису, сценографії, кіно. Основні твори: «Театральні натюрморти» (1979–82), «Народження образу» (1979), «Ілюзія» (1981), «Кожний вечір» (1982); серії – «Життя провінції» (1980–83), «Осінні мотиви» (1995–96), «Замріяні натюрморти» (1996–98), «Незабутнє минуле» (1999).
Поставила понад шістдесят спектаклів в різних театрах Києва та України, працювала доцентом і викладачем у Художньому інституті, брала участь у створенні кількох десятків кінофільмів і телесеріалів.
Член Національної спілки театральних діячів України (1971), Національної спілки художників України (1976), Національної спілки кінематографістів України (1989).
Фільмографія
https://uk.wikipedia.org/wiki/Биченкова_Інна_Валентинівна
Lev Georgiev
Мила, добра і талановита людина. Який жаль. Світла пам'ять...
Олександр Шеремет
Світла пам'ять.