ФРАНЦ КАФКА ВІДПОЧИВАЄ… В ТІНІ «СЦЕНАРИСТІВ» ІЗ ДЕРЖКІНО
26.11.2022
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
24 листопада, колектив Довженко-центру зустрівся з Андрієм Алферовим - кінокритиком, куратором, віднедавна ще й режисером. Кілька днів тому його призначили (наказом Держкіно) в.о. гендиректора цієї архівної установи, після скандально-гротескової історії з призначенням собачої гіпнотизерки. Яку, нагадаю, просто не пустили у приміщення Довженко-центру. З Алферовим, чиє призначення було зустрінуто теж неоднозначно, так повестися не могли: бо ж колега, чий авторитет досі не підлягав сумніву. Зустріч відбулася у доволі просторій залі першого поверху, де, зазвичай, і відбуваються всілякі імпрези. У ній, крім названих дійових осіб, взяли участь екс-гендиректор Довженко-центру Іван Козленко, Людмила Горделадзе, Юлія Синкевич і я (нас запросили, як представників кіноспільноти). Світову спільноту презентував сам Федеріко Фелліні, який за нашими спинами іронічно вслухався у те, про що мова.
Розмова тривала дві з половиною години. Коротке резюме: Алферов повністю поділяє цілі і методи діяльності Довженко-центру і зробить усе можливе, аби ситуація повернулася у нормальне (і унормоване) русло. Умовою входження Андрія у стан справ (тобто згода на тимчасове виконання обов’язків гендиректора) є виконання його ультимативної вимоги скасувати пріснопам’ятний наказ Держкіно щодо реорганізації Довженко-центру (передбачає поділ єдиної установи на три частини, себто фактичне її нищення).
Одначе ж зрозуміло й інше: Кудерчук посаджена у високе крісло відомими особами з ОП, вона є лише виконавцем волі тих самих осіб. То ж виходить: треба вимагати відставки керівництва Держкіно від тих, хто знайшов і «рукоположив» от сих смішних і жалюгідних персонажів «на кіноцарствіє» (Кудерчук справді смішна, бо ж запропоновану їй роль на кону театру кіно сприйняла всерйоз; подивіться лишень, з якою винятковою самоповагою вона тримається, граючи роль каралєви).
У розмові обговорили ситуацію, за якої Держкіно продукувало чимало всіляких документів, що незрідка суперечать одне одному. До прикладу, видається наказ про призначення, того ж Алферова, наказ, який неможливо реалізувати. Чому? Бо Держкіно досі не затвердило нову версію статуту Довженко-центру. Значить, актуальною лишається стара версія, а за нею архів досі перебуває в системі і «під дахом» Мінкультури. Тому спроба зареєструвати ту чи іншу особу на тій же посаді гендиректора приречені на невдачу: вас відішлють до Мінкультури… І так далі - отаких «немонтажних склейок» чимало. Одна із останніх - Держкіно оголосило про намір улаштувати конкурс на заміщення означеної посади. Одначе ж лишається чинним наказ про поділ Довженко-центру на три частини. То директора якої із тих частин обиратимуть? Відповіді немає, не дочекаєтесь.
Утім, одна відповідь є очевидною. Маємо справу з людьми абсолютно непрофесійними. Про кіно і говорити нічого, але непрофесійними навіть у продукуванні документів (те, чим Кудерчук потішно пишається в останньому інтерв’ю). З формальною логікою у людей без освіти (а яка тут уже «освіта»?) завжди були проблеми. Тут вони набули якогось зловісно-хворобливого характеру.
Повертаючись до розмови колективу Довженко-центру з Андрієм Алферовим. Здається, загалом порозумілись, хоча і не у всьому. Та з’ясувалось: мета у всіх нас одна. Збереження кіноархівної установи, її розвиток. Протидія чиновницькій сваволі, дуроломній політиці, в основі якої повна зневага до культури і до людської особистості.
Чи переможемо ми? Сподіваюсь, що так. Коли ні, є великий ризик, що прокинувшись наступного ранку після переможного Дня перемоги над росією, українці виявлять, що вони живуть в країні, що підозріло нагадує ту, яку вони перемогли.
На фото: Під наглядом Федеріко Фелліні: Андрій Алферов, С.Тримбач, Людмила Горделадзе; під час дискусії у Довженко-центрі; А.Алферов.