ВОЛОДИМИР ВОЙТЕНКО НАРОДИВСЯ! ВІТАЮ-ЗДОРОВЛЮ - ЩАСЛИВОГО МНОГОЛІТТЯ!
19.11.2022
Sergiy Trymbach
Нску, Українська кіноакадемія
Наче тільки учора познайомилися. Представився: Володя йтенко, студент-кінознавець, кінофакультет Інституту імені Івана Карпенка-Карого, четвертого курсу. Бурхливі перебудовчі роки... Володя вже писав і бунтував, студенти тоді виявляли незадоволення станом викладання, те, се… І бемкнув дзвін – це в журналі «Новини кіноекрану» (був такий, з тиражем у півмільйони примірників) СТУДЕНТ ВОЙТЕНКО видрукував статтю «Для кого грає Лаврська мелодія». Для непойнятливих – кінофакультет знаходився тоді на території Лаври.
І догрався студент ВОЙТЕНКО – його призначили… заввідділом критики тих самих «Новин кіноекрану». Четвертокурсника! А що – часи були революційні, тож студент, який вийшов і сказав курінному, я – кінознавець, стріляй, був покараний в отакий спосіб.
По тому слава ВОЛОДИМИРА покотилась та й лягла до ніг. Його ніг. Ким тільки не працював він і яку тільки добру справу, своєю працею не підтримував – від фестивалю «Молодість» (прес-аташе) до Національної кінематеки (керував службою зв»язків з громадою). А тоді – раз і заснував журнал. «КІNО-КОЛО» називався, за підтримки Олександра Роднянського. 12 літ видавав-редагував- скеровував кінопроцес. Хоча насправді той кінопроцес сильно дихав на ладан… Одначе коли ВОЛОДЯ дихнув – з тим ладаном істерика зробилась.
Журнал – якщо мислити типологічно – зіграв в нашому кіно приблизно таку ж роль, як Cahiers du cinéma у французькому кіно. Тільки там за 1958-62 роки 165 дебютів відбулося, у нас значно менше, але практично кожного ВОЙТЕНКО і його компанія (Ольга Калуга, Алік Шпилюк та інші хулігани) підтримували. Приклад трохи пізніший – альманах «Мудаки. Арабески» - чого тільки про цю збірочку коротких дебютанистих фільмів не говорили деякі наші діячі, а ВОЙТЕНКО стояв, мов скеля непорушний.
На превеликий жаль, «КІNО-КОЛО» зрештою припинило своє існування (фінансові причини). А ВОЛОДЯ ще кілька літ потому був відником (ведучим, коли по-іностранному) телепрограми «АРҐУМЕНТ-КІНО», на каналі «1+1». Нині «КІNО-КОЛО» відроджується, усі ми в очікуванні першого відродженого числа (це в грудні - налітайте і читайте). До речі, серед авторів і студент-кінознавець, як і колись сам пан Володимир. А ще рік тому побачила (у славному видавництві «Дух і літера»!) книжка «У КІNО-КОЛІ», за редакцією Войтенка…
І це я тільки дещицю розказав – епічний роман, а не життя в от сього ВОЛОДИМИРА ВОЙТЕНКА. Віднедавна, скажімо, очолив Спілку кінокритиків України… І кріпкий пацан, скажу я вам. П’ять років тому на вулиці його збило авто. Це зараз уже й усміхнутись можна, а тоді… Стан був критичний. То й що? Через чотири місяці ВОЛОДИМИР, з невеликим ціпком у руці, вже їхав зі мною в Берлін, на улюблене Берлінале. Так я узнав справжній зміст тиради моєї бабусі, який вона незмінно адресувала чоловікам, що жалілись на здоров’я: «Мужчина, та вас іще й довбнею не доб’єш!».
Володю, проти мене, 127-літнього (довідку маю, що народився у 1895-му, вже вкотре нагадую), ти - пацан. Як казав один із кінокласиків, ти молодий, у тебе все спереду. І попереду. Дерзай і далі, соромитись нічого, а пишатись є - і чим, і ким: дружина Оля, діти і грядущі онуки, уся піднята молода кінематографічна рать.
Будьмо!
На фото: Володимир Войтенко - один і у звичній компанії на Берлінале: з Іриною Зубавіною, Аліком Шпилюком і мною, грішним.