БОГДАН БЕНЮК ТРІУМФАЛЬНО ВИСТУПИВ НА СЦЕНІ ТЕАТРУ У МОЇЙ РІДНІЙ ОЛЕКСАНДРІЇ…
24.09.2022
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Як здорово: Театр повертається, у відреставроване приміщення, збудоване в кінці ХІХ століття, чудове, треба сказати… Разом з великими артистами! А театр в Олександрії починався із Гната Юри, потому засновника Франківського театру у Києві, на сцені якого багато літ виступає Богдан…
Хоча трапилась і невдача, але не Богданова. Один із моїх найближчих родичів вирішив запитати у Бенюка, чи справді він знайомий із Сергієм Тримбачем? Себто вирішив перевірити правдивість однієї з моїх оповідок.
Сьогодні цей любий мій родич зателефонував. «Хотів, дуже хотів запитати його про тебе, але не зміг пробитись крізь натовп уболівальниць. Він такий популярний!». Так що питання зависло у повітрі.
Справді, учора в Олександрі] Київський театр на Подолі, у рамках свого гастрольного турне, показав виставу «СТО ТИСЯЧ», за п’єсою І.Карпенка-Карого. Головні ролі у виставі зіграли Богдан Бенюк та уродженець Олександрії Сергій Сипливий.
Богдан дав інтерв’ю місцевій пресі.
Актор Богдан Бенюк: «Олександрія – велике місто. І дуже важливо, що вона є культурним містом» – Я у липні місяці, десь на початку, був на кінофестивалі у Чернівцях. Фестиваль був на честь народження Івана Миколайчука та проводився чотири дні. Це була велика подія, пов’язана з кіно, бо ніхто не уявляв, що під час війни можна робити такі речі. А тут, зараз, наприкінці вересня славнозвісні «Самоцвіти», які п’ятдесят другий раз розпочали свій злет.
Запрошений театр на Подолі, ми вчора показували у Кропивницькому свою виставу «Сто тисяч». Все пройшло дуже цікаво, з успіхом, але ми звернули увагу на те, що керівники, адміністрація фестивалю заборонили давати будь-яку інформацію у фейсбуці. Ну це зрозуміло, щоб не привертати зайвої уваги, і щоб не прилетіло нічого на театр, і щоб не знали орки, що зібралася там велика купа людей. Це правильно зробили.
Думаю, що оцей фестиваль, що розпочався у Кропивницькому і продовжився в Олександрії, – знак того, що, як говорила моя мама, «живий думає про живе», отак і ми думаємо про живе. Тому сьогодні ми приїхали в Олександрію на запрошення міського голови Сергія Кузьменка, маємо можливість відвідати відреставрований театр. Тут, де Гнат Петрович Юра, який заснував той театр, у якому я працюю сорок років. Тут, на цій сцені, топтали свої ніжки корифеї нашого театру українського. Від усієї родини Кропивницьких, Старицьких, Саксаганських і т. д. І тому важливо, що ми тут є. Це намолене місце. І тому є мрії в організаторів сьогоднішньої нашої зустрічі про те, щоб тут зробити антрепризу, щоб сюди приїжджали професійні артисти і почалося певне акторське життя, тому що Олександрія мала до п’ятдесятих років свій театр.
Я бачу, що ця спроба створити новий театр в Олександрії – бо люди тягнуться, сьогодні буде аншлаг – викликає великий інтерес. Олександрія велике місто. І дуже важливо, що вона є культурним містом, містом, яке має свої паростки культури, спортивним містом, і мер самовідданий, який відбудовує місто – це просто колосальний якийсь… Пазл склався так, що перебування наше тут перетворилося на свято. Нежданно та негаданно.
Ми думали, що ми приїдемо, чергову виставу відіграємо, але ні. Нам зробили екскурсію, ми подивилися ФК «Олександрію», на поле ступали своїми ногами, я навіть засвистів на полі – усе це великий кайф, породжує великий позитив відродження.
– Чи є таке, що люди у воєнний час сприймають похід до театру як більше свято, бо це вже не щоденне дійство? Може, сприймають інакше вистави, акторів?– Є така професія, пов’язана з театром, яка називається «організація театрального виробництва». Вона говорить про дослідження у кожній країні, що люди, які ходять у театр, – це чотири — шість відсотків населення. Ті люди, які ходили у театр до початку повномасштабної війни, і ті люди, які зараз приходять, – це люди, всередині яких живе театр. Вони колись вже прийшли, отримали цю бацилку мистецьку, потім передають її дітям.
Театр виховує глядача. І Олександрійський також. Мені розповідали, що на Новий рік тут чотири рази ставили «Ніч перед Різдвом», і всі чотири рази був аншлаг. Люди хочуть подивитися, як на їхніх очах розгортається життя. І ти прийдеш на другий день на цю виставу, а вона буде інакшою, бо люди по-іншому програватимуть її своїм драматичним словом і переживанням. І навіть війна, впливаючи на глядача, у першу чергу впливає на актора, бо він тепер розуміє, з якою відповідальністю він тепер гратиме глибину патріотичних речей, відчуття порядності, як у нього серце має тріпотіти, і скільки він має пережити, щоб ця енергія перелетіла у зал. Бо люди готуються, коли йдуть до театру, вони витрачають час, свої гроші, приходять сюди такими гарними. Вони чекають зустрічі! І як маємо ми, артисти, себе повести? Щоб ми не виправдали раптом цих очікувань?! Та гріш ціна таким артистам! Тому ми робитимемо сьогодні все, щоб це театральне диво сталося сьогодні на сцені в Олександрії.