«ЗОРІЄНТУВАВШИСЬ, Я ВИРВАВ З РУК ПОЛІТИЧНОГО ХУЛІГАНА МІКРОФОН».
04.09.2022
Sergiy Trymbach
І щосили завили, голосами диких шакалів, сирени… То був сигнал для нового полювання на українське кіно.
4 вересня - день народження фільму «Тіні забутих предків». Саме так, бо цього дня, у 1965-му, відбулася прем’єра кінострічки у столичному кінотеатрі (нині вже покійному) «Україна».
Режисер фільму Сергій Параджанов, уже заарештований, трапилось це в кінці 1973-го, у своїх показаннях згадував цей епізод у такий спосіб: «В сентябре 1965 г. в городе Киеве был «день кино» в кинотеатре Украина» (…) Перед началом демонстрации фильма, для встречи со зрителями была приглашена творческая группа…».
Творча група, яка, разом з Параджановим, вийшла на сцену кінотеатру, це оператор стрічки Юрій Іллєнко, актори Лариса Кадочникова та Іван Миколайчук, другий оператор Володимир Давидов, другий режисер Володимир Луговський, художник Георгій Якутович, художник по костюмах Лідія Байкова, директор картини Нонна Юр'єва.
Параджанов виступив першим. Про що говорив? У доповідній директора кінотеатру Ф.Брайченка: режисер сказав, що керівництво українського кіно тільки тим і займалось, що гальмувало роботу над фільмом. «Далі т.(овариш) Параджанов підкреслив, що його фільм розуміють негри, французи, аргентинці, а керівні органи не дають можливості випустити фільм на екран з причини, що його фільм не розуміє наш народ. т. Параджанов виголосив, що у нього точиться боротьба за те, щоб фільм не дублювався на інші мови, бо це загубить український народний колорит» (як відомо, «Тіні…» вийшли в радянський прокат без російськомовної озвучки, просто кожна новела починалася з короткого лібретто російською.- С.Т.).
А далі - далі, у викладі Брайченка, «з другого боку залу з’явився молодий чоловік, як потім стало відомо, це був член Спілки письменників України Іван Дзюба. Вийшовши на сцену, він вручив квіти художниці фільму т. Байковій. Скориставшись тим, що перед ним був мікрофон, Іван Дзюба почав виголошувати націоналістичні антирадянські слова, які приблизно звучали так:
«Товариші! Наступила реакція 1937 року. Зараз на Україні ведуться арешти української інтелігенції - письменників, поетів, художників. Так заарештована група людей в містах Києві і Львові. Стогнуть і плачуть матері України за своїми синами. Ганьба властям! Хто за нас, встаньте в знак протесту».
Зорієнтувавшись,- доповідав директор кінотеатру,- я негайно вирвав з рук політичного хулігана мікрофон». Одразу за тим завили сирени. А в залі, за версією Брайченка, «згуртовано і монолітно вимагали приборкати і покарати осіб, які виступали з антирадянськими промовами. В залі були вигуки: «Ганьба!», «Гоніть цих бандюг зі сцени!».
Чи встав хто на підтримку виступу Дзюби? Так, хоча це була невелика кількість присутніх, їх кількість варіюється, за різними свідченнями, від одного до чотирьох-п’яти десятків осіб. Абсолютна меншість, але як на ті часи - це вже було щось. У заляканому, зашуганому суспільстві…
У залі активували піднятись і тим самим висловитись проти політичних репресій Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл.
Зрештою, демонстрацію фільму розпочали. Юрій Іллєнко колись розповів мені. Вийшов він на час показу картини з кінотеатру і сів навпроти. Аж тут під’їхало кілька вантажних машин і з них почали зіскакувати військові. «Україну» заходились оточувати. Оточувати Україну… Ну, як от се й нині… Як і нині у тодішній Москві, опісля відсторонення Нікіти Хрущова від влади, почали реставрувати сталінський режим. А слідом за тим і в Україні, в УССР, точніше.
Після фільму, за розповіддю Марти Дзюби, Параджанов забрав їх з Іваном та Лідією Байковою до себе додому. «В Сергія ми просиділи майже до ранку, і він випровадив нас додому, щоб переконатись, що все в порядку (тобто що Івана дорогою не заберуть у КГБ. Потім він часто жартома казав: «Иван, зачем испортил мне премьеру?»» (Марта Дзюба).
З КГБ ніхто з них не розминувся - ні Параджанов, ні Дзюба, ні Стус із Чорноволом. На всіх чекав, хоч і через роки, арешт, репресії, морально-психологічний тиск.
Уявімо собі, що не було би «Тіней…», от сих людей і цієї прем’єри? Чи була би Україна? Мабуть, була б - під путінським чоботом.
Коли Параджанов помер (у липні 1990-го) Іван Дзюба написав:
«Сергій Параджанов помер. Помер? Ні. Його вбили. Вбивали довго, систематично і невідступно. Як? Найефективнішим способом. Коли мають справу з генієм, цей спосіб простий до ідіотизму: не давати йому працювати, не давати реалізувати себе».
Нагадаю: опісля «Тіней…» режисеру не дали поставити в Україні жодного фільму, жодного!
За магічним збігом обставин Василь Стус помер, 47-літнім, рівно через двадцять років опісля прем’єри «Тіней…», 4 вересня 1985 року - в одному з пермських концтаборів.
В’ячеслав Чорновіл загинув, уже в новій Україні, 25 березня 1999-го року, в автокатастрофі, за доволі підозрілих обставин. Убили…
Іван Дзюба дожив до 90 років, помер на світанку 22 лютого 2022 року. Похорон відбувся на Байковому цвинтарі 24 лютого. Імперія помстилась Івану Михайловичу? Та ж ні, він знову постає (і постане не раз) і скаже: «Наступила реакція 1937 року…». Скаже, замовнути його не змусите ніколи!
День прем’єри, день народження «Тіней забутих предків» - фільму, який є одним із символів боротьби українців за свободу і незалежність: України в цілому і кожного українця осібно!
День воскресіння цих людей, день воскресіння. Думаю про них крізь сльози, але з гордістю: бо вони і є Україна. Яка понад усе!!
Вклоняюсь вам, вклоняюсь…
P.S. І тільки кінотеатр «Україна», який іноді називають колискою українського дисидентства, вже, мабуть, не воскресити. Хоча, громадо, озовися!
У тексті використано спогади Марти Дзюби із книги Івана Дзюби, Марти Дзюби "Сергій Параджанов більший за легенду" (вид-во "Дух і літера", 2021)
На фото: кінотеатр "Україна", 1960-ті, Сергій Параджанов, кадр з фільму "Тіні забутих предків" (Іван Миколайчук), Іван Дзюба.