ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ІСТОРІЇ
17.08.2022
Олена Семенець
Сергій Тримбач ( Sergiy Trymbach )
"Якось мама моя, давно вже, коли я ще приїжджав додому на студентські канікули, порівняла Шопена, якого я слухав у той момент, зі звуком яблук, що стукотять по даху… Чи можна краще, точніше сказати про музику — не знаю. Я, у всякому разі, не пам’ятаю іншого, точнішого визначення. Бо мама моя, проста селянська жінка, вгадала в ритмі шопенівських ноктюрнів ритм руху всієї природи. Мабуть, тому їй і не потрібен Шопен, як потрібен він нам, вилученим з життя природи,— адже все єство її чує, переживає той ритм, і тут їй не потрібен посередник". – Іван Миколайчук
Jan Lisiecki - Nocturne in C sharp Minor (1830) https://www.youtube.com/watch?v=FxibkvfXWIo
(http://litmisto.org.ua/?p=18067)
Sergiy Trymbach
Дякую, Олено! Іван Миколайчук сказав мені ці слова-спостереження на початку 1980-го, в Ірпені, у Будинку творчості... А потім - потім ми вийшли на прогулянку, й розмова продовжилась - про поезію. Він тоді одкрив для мене Миколу Вінграновського, якого я читав, звісно, але... Після того, як Миколайчук не прочитав, а прошелестів - як листям дерева, під неголосний постук плодів: "Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку Не радістю вкриваю, а плачем", картина світу моя хитнулась і вже не стала на колишнє місце... "Бо так вже склалось - не забуть, не збути, Не призабути навіть уві сні". Дивно, чому я жодного разу не запитав у Вінграновського про Миколайчука? Не запитав...