«СОВОК» - ЦЕ ХТО, ЦЕ ЩО??
24.01.2022
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
У дискусії (вчора і сьогодні на ФБ) щодо деяких рішень Комітету з Шевченківської премії визначення «совок», «ватник» прозвучало і на мою адресу. Ну і? Спробую приміряти… Совок - це передусім агресивний невіглас. Класика радянської доби: «нє чітал, но мнєніє імєю» (як відомо, йшлося про роман Бориса Пастернака «Доктор Живаго», якого належало, по команді згори, неодмінно засудити). Причому мнєніє висловлюється за допомогою найекспресивнішої, незрідка брутальної лексики. Мотив простий: ми, радянсько-совєцькі люди окружени врагамі, тре’ відгавкуватись на всі сторони світу. Відгавкувались… В Росії он і нині відгавкуються.
Й от се друга ознака Совка, яка взаємопов’язана з першою - відчуття невпевненості в собі, наїжаченість до інших; відтак усіх незгодних сприймати як ворогів. А будь-яку дискусію сприймати в режимі воєнних дій. Не випадково вже чи не перша реакція на наш із Юрієм Макаровим діалог: «стали по різні боки барикад». Яких іще «барикад», Господи!
І третя ознака - безцеремонність і безбар’єрність, готовність влізти в будь-які, навіть найінтимніші, сюжети чужого життя. Вигребти віником, так би мовити, на свій совок чуже життя.
Сформулювавши ці три тези, зазираю до Вікіпедії (не збираюсь писати наукову працю, скористаюсь існуючими напрацюваннями).
Михаил Эпштейн, культуролог, якому приписують авторство поняття Совок, пише, що у цьому явищі багато більше джерел і чинників, аніж тільки відсилання до соціальної психології совєтського чєловєка. Та й етимологія, тут різні походження:
«советь» – находиться в странном состоянии между жизнью и смертью, жить как будто во сне, впадать в дремотное состояние вследствие усталости или опьянения;
«совать» – предлагать и навязывать другим то, чего они не просят; «соваться» – вмешиваться в чужие дела;
«советовать» – учить всех, как нужно жить, в том числе и соваться с (непрошеными) советами. О, значить я трохи влучив у серцевину явища.
Одначе найоптимальніше і найближче мені особисто протиставлення Людини-Совка і Людини Культури, в одному із текстів письменника Олеся Ульяненка:
««Совок» — це людина, що похмеляється тричі на день, не дотримується слова, не цінує себе й інших і абсолютно не розуміє, для чого живе. У той час як людина культури поважає себе й інших і прагне жити так, щоб принести в цей світ якомога менше зла. От Висоцький для мене — це типовий «совок», хоча й талановита особистість, а, наприклад, Галич — людина культури. Я б не сказав, що «совок» — лише породження радянського способу життя. В Америці теж є «совки», лише вони там інакше звуться. А якщо брати по великому рахунку, то всі ми «совки», оскільки в більшості випадків помічаємо лише те, що може принести вигоду, і дуже часто спокушаємося на чужому горбі до раю заїхати»
То Совок я - чи ні? Ну, це хай інші скажуть. А я скажу про одного із моїх «опонентів» по дискусії щодо Шевченківської премії. Якась «Маряша» (напевно, що псевдо) одразу увійшла в розмову. Одразу почала давати мені поради: Макаров змінив премію, «за що,- цитую «Маряшу»,- йому дякую, може ви б Сергію взяли приклад і також щось змінити тоді б дім кіно також почав норм працювати а не загинався!» (пунктуацію збережено). Тобто сходу - поради, як мені діяти. А ще там йшлося про кумівство (не моє) і т.п.
Я порадив розставляти розділові знаки, а ще зауважив: «бездоказові звинувачення накидати легко, тільки ціна їм - одинадцять копійок у базарний день».
Відповідь «Маряші»: «і щодо 11 копійок, то ще раз підтверджуєте про совдепію мізків ваших, і саме ними ви роздаватимете премію за такими ж принципом звикли, давати там кого давно знаєте».
Так, тільки чому зауваження в бездоказовості звинувачень є «совдепією»? Так мені вже 71 рік - хто ж я ще, коли не совдепія?
Утім, це ж не все, «Маряша» продовжує: «а у вас, як у ватників одразу обзивати когось, я ж вас не обзивала, але можу»! Людина вішає на тебе ярличок за ярличком і водночас стверджує: «я ж вас не обзивала…». Ну, та як іще розмовляти з «ватником», навіщо слова добирати? Ватник - він же Совок. Старий, до того ж, а «Маряша» вочевидь та ще молодайка.
Й в кінці знову наполегливі поради: «для початку половину зробіть те, що він, а потім критикуйте щось». Особливий предмет тривог «Маряші» - стан Будинку кіно: мовляв, ось-ось завалиться.
Скажете, навіщо ви взагалі вступаєте в розмову з отакими людьми: малограмотними, агресивними, поведеними на певні сюжети (з тим же Будинком кіно - повторення тез деяких можновладців, яким би хотілось той Будинок прибрати до рук).
Та просто ця «Маряша» - сучасний Совок у чистому вимірі. Хоча дуже можливо, що рік її народження - 1991-й. То й що? Людина Культури і Людина-Совок не мають історичної прописки, це «люди всесвіту». Освіта - ну така вже, яку дають нині: ні читати не вміє, ні писати. Щось чула, щось бачила - за принципом «чув дзвін, та не знає, де він». І т.д.
Насамкінець один лишень образок. Три-чотири роки тому починаю першу лекцію з історії кіно - на першому курсі у майбутніх кінорежисерів. Й одразу помічаю двох студенток, які щохвилини зазирають у свої смартфони. Нарешті підходжу, цікавлюсь: що вони там дивляться?
Відповідь - умри, краще не скажеш: «Ми перевіряємо, чи правильно ви говорите!».
Даруйте, але двійко цих дівчат і є зразковими сучасними совками. Голови вже не треба взагалі. Навіщо, коли ти підключений до вселенських мізків. Невігластво, але ж агресивне - бо упевнене в собі: як же, увесь світ за тебе (і на тебе) думає... О, Господи, пронеси і цю біду, - бо ж завтра ті дівчатка зніматимуть кіно, і - керуватимуть державою. А втім, уже керують - із хлопцями разом.