Взірець людини, відданої своїй справі
19.01.2022
16 січня перестало битися серце старійшини нашого кіно, оператора, режисера, педагога Сергія Опанасовича Лисецького. Він зовсім трохи не дожив до 96-річчя, яке відзначив би 13 лютого.
Сергій Опанасович – ветеран Другої світової війни, після якої ще кілька років відслужив в армії, й аж тоді вступив у ВДІК у Москві, який закінчив дуже успішно і прибув до рідного Києва працювати на Київській кіностудії. То був період малокартиння й не відразу йому дісталася самостійна робота, але вже з кінця 1950-х, після фільму «Солдатка», він знімав без пауз. Його великим мистецьким досягненням стала перша українська кіноопера «Наймичка» режисерів Василя Лапокниша й Ірини Молостової. Коли 2014 року виповнилося 50 років цій картині, під час тривожних подій на Майдані кіноспільнота відзначала цей ювілей в Будинку кіно. А ще згодом Сергій Опанасович розповідав про роботу над цим фільмом студентській аудиторії Національного університету «Києво-Могилянська академія» і разом з усіма дивився цей класичний фільм, де в кадрі були видатні оперні співаки Борис Гмиря і Лариса Руденко, де знялася в головній ролі відома тоді акторка Донська-Присяжнюк, нагороджена за цю роль на Всесоюзному кінофестивалі. А потім був фільм, що наближав українське кіно до правди життя – «Ми – двоє чоловіків» Юрія Лисенка з Василем Шукшиним в головній ролі. Сергій Панасович згадував про цю дивовижну мовчазну людину з глибокою повагою. І міжнародна продукція – «Перевірено – мін немає», де локація й умови зйомок були надзвичайно складні. Свою любов до професії учителя Сергій Опанасович висловив у режисерській постановці – фільмі «Прелюдія долі», в основі якого – історія шляху до широкого визнання Анатолія Солов’яненка, нашого знаменитого тенора.
Коли почалася перебудова, у Сергія Опанасовича відкрилося друге дихання й він зняв як режисер і оператор чимало просвітницьких фільмів, присвячених українській культурі, народному мистецтву. На превеликий жаль, знімав на «Укртелефільмі» й навіть у записів на дисках цих стрічок не можна було знайти.
В роки Незалежності, коли кіновиробництво фактично припинилося, він передавав своє творче вміння і професійний хист наступним поколінням і його учні вдячні йому. Він залишив після себе не тільки візуально досконалі фільми, а й багато талановитих учнів, які сьогодні вже стали відомі й тримають рівень операторської майстерності.
Сергій Опанасович любив Україну, але це була любов не декларативна, а діяльна. Авторитет у фахівців і шанувальників кіно він мав дуже високий і на останніх кількох з’їздах НСКУ йому надавали почесне право відкривати представницьке зібрання.
Зафіксоване мною інтерв’ю з Сергієм Лисецьким, друкувалося в журналі «Кіно-Театр», а в 2020 році увійшло до моєї книжки «Майстри кінозображення». Пам'ять про чудову людину і фахівця, відданого своїй справі, житиме.
Лариса Брюховецька