Січневі спогади. Згадуємо кінопродюсерку Ларису Роднянську
14.01.2022
ЛЯЛЯ. Є КОНТАКТ
16.01.2010
Ще зовсім недавно знали: якщо в Будинку кінозал ущент заповнений, це «Лялін захід». Лариса Роднянська, або Ляля, як усі її називали, вміла «нашептати», щоб люди масово приходили в кінозал. 13 січня, напередодні Старого Нового року, зал не був переповнений, але за традицією перед великим екраном зібралися відомі кінематографісти, режисери, оператори. Адже саме цього дня Лариса Зіновіївна, продюсер документальних фільмів, директор недержавної студії «Контакт», мати Олександра Роднянського, багато років поспіль у Будинку кіно на свій день народження влаштовувала гучні застілля. Цього разу теж піднімали келихи і чарки. Приводом стала прем’єра документального фільму Тимура Золоєва «Ляля» про цю сильну і непересічну жінку.
https://umoloda.kyiv.ua/number/1575/164/55460
Роднянська Лариса Зіновіївна (1938–2004) — українська організаторка кіновиробництва.
Заслужений працівник культури України (1998).
Народилася 13 січня 1938 року в Харкові в родині сценариста Зиновія Роднянського. Померла 4 вересня 2004 року в Києві.
Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1960). Працювала помічником редактора кіностудії «Діафільм», завідувачкою кінолекторію Бюро пропаганди радянського кіномистецтва Спілки кінематографістів України, редактором інформаційного відділу «Укррекламфільм» (1961–1988). З 1988 року — директорка кіностудії «Контакт». Режисерка телефільму «Микола Мащенко. Незавершений портрет…» (1999). Авторка понад 30 сценаріїв документальних стрічок, статей з питань кіномистецтва. Була членом Національної спілки кінематографістів України.
На її честь названо малу планету 15199 Rodnyanskaya.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Роднянська_Лариса_Зіновіївна
Кадр із пшеницею і небом в радянському кінематографі цензурували, – Макаров
14 жовтня 2016
...Ірина Славінська: А як цех документального кіно зреагував на зміни економічної моделі, коли кран держфінансування став вужчим і грошей стало надходити менше, постала проблема пошуку фінансування?
Юрій Макаров: Ті, хто могли, працевлаштуватися на телебаченні, у 1992-95 роках, коли відкрилися «плюси», а потім «Інтер». А потім «ICTV», «СТБ» і маленькі канали, які досі існують. А ті, хто не розсмоктався по телебаченню, сіли на диван і почали ностальгувати. 1992 рік для Київнаукфільму був рекордним, коли ми запустили 100 освітніх фільмів. Потім їх показував «Новий канал», через що їх і записали.
Був корабель-супутник «плюсів» – студія «Контакт» при Спілці кінематографістів, у якій працювала мама Льоші Роднянського Лариса Зиновіївна Роднянська. Все, що рухалося і було більш-менш змістовне у середовищі документалістів, йшло до неї, а Лариса ходила до бізнесменів, ну і трохи «плюси» підгодовували в особі сина. І довгий час усе, що знімалося в Україні документальне, це були ці маленькі ворітця, у які намагалася увійти дуже велика група творчих людей...
Жінка, яка створює кінолітопис
Лариса Роднянська про обраних часом, чиновницьку тяганину і продюсерське кіно
В Україні є люди, які роблять документальне кіно. І це набагато важливіше, ніж нескінченні скарги інших про неможливість його створювати без підтримки держави. І навіть важливіше, ніж неувага кінотеатрів та телебачення до неігрового кіно. Якщо дуже захочеш, то неодмінно знайдеш свого глядача, переконана Лариса Роднянська, незмінний керівник кіностудії «Контакт». Можливо, саме ця переконаність і дозволила створити за півтора десятка років існування студії понад 250 фільмів різних жанрів. Фільмів, багато з яких стануть сторінками літопису нашої країни.
Напевно, не раз у когось з’являлася спокуса пов’язати успіхи Лариси Зіновіївни з успіхами її сина — Олександра Роднянського. Лариса Роднянська цілком самодостатня творча особистість, високопрофесійний продюсер і головне — людина, яка вміє долати труднощі, йти до поставленої мети і досягати успіхів. До цього можна лише додати, що мати і син Роднянські — обопільний успіх одне одного.
Далі:
https://m.day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/zhinka-yaka-stvoryuie-kinolitopis