Шануймо українських Митців!
07.01.2022
Олеся Кривопиша разом з Станіславом Чернілевським
ВОЛОДИМИР ДЕНИСЕНКО (7.01.1930 - 10.06.1984) відсидів 5 років в радянському ГУЛАЗі за націоналізм, кінорежисер 12 художніх фільмів: "Солдатка", "Роман і Франческа", "Сон", "Мовчать тільки статуї", "На Київському напрямку", "Совість", "Важкий колос", "Осяяння", "Повість про жінку", "Женці", "Чари-комиші", "Високий перевал".
Батько Олександра Денисенка, режисера й автора сценарію фільму Шевченкіани "Тарас. Повернення"
ПАМ'ЯТАЙМО та ШАНУЙМО ВЕЛИКИХ УКРАЇНЦІВ! Сьогодні, 7 січня 2022 року, 92-річниця з дня народження відомомого кінорежисера ВОЛОДИМИРА ДЕНИСЕНКА (7.01.1930, Медвин — 10.06.1984, Київ). Учень Олександра Довженка та Марьяна Крушельницького вірив в красу людського духу і в творчості своїй обстоював саме його. Всі свої 54 роки прожив в колосальній щоденній духовні роботі і життєвій напрузі.
В 12-ть років в окупації в рідному селі Медвин, Богуславського району, був вречений німцями на розстріл, бо допомагав медвинським упівцям з УПА Центр, був їхнім зв'язковим. Вже був поставлений до стінки німцями на розстріл, але його мама, Олександра Костівна Курилко, яка була лікаркою в медвинській лікарні, добре знала німецьку мову і вмолила німецького офіцера не розстрілювати сина. Німці не розстріляли, тільки катували місяць, і викинули безтямного Володю Денисенка у яр. Саме ці події та спротив фашистам медвинсткого сотника УПА Івана Сарапуки лягли потім в основу його фільму "Совість" (1968р., к/с Довженка), який совіти знищили.
У 1949 р. 19-річного Володимира, студента Київського театрального інституту, після 2 курсу заарештували за участь в українській підпільній організації "Молода Україна" ОУН-УПА. Півроку катували, винесли вирок - розстріл! І знову на допомогу прийшла його мама Леся. Вона якраз тоді працювала завідувачкою фізіотерапевтичного відділення Жовтневої (Олександрівської) лікарні, і в відділенні лікувався заступник МГБ України. Леся Костівна, як він приходив туди лікуватися, ставала перед ним на коліна мовчки, без сліз. І за тиждень кат України не витримав, і вирок на розстріл замінив на 10 років таборів ГУЛАГу.
Як Сталін сконав, Володимир Денисенко був звільнений, і, нереабілітований до кінця життя, скінчив режисуру в Олександра Довженка. Зняв 12 художніх фільмів: "Солдатка", "Роман і Франческа", "Сон", "Мовчать тільки статуї", "На Київському напрямку", "Совість", "Важкий колос", "Осяяння","Сон" і "Совість" стали культовими фільмами. У фільмі "СОН" (1964р.) відтворено один з періодів життя Т. Г. Шевченка - від дитячих років до заслання, роль Тараса втілив Іван Миколайчук, на той час студент Київського інституту театру і кіно імені І.Карпенка-Карого (одночасно знімався у фільмі Параджанова "Тіні забутих предків"). Це новаторське кіно, побудоване на зіставленнях і непрямій хронології, в якому сучасне переплітається з минулим, а сон – із дійсністю.
Із спогадів Олександра Денисенка, сина Володимира Денисенка і Наталії Наум: "У ті далекі роки створити таку відверто націоналістичну картину для мого батька, що відсидів 5-ть років в сталінських таборах, було справжнім подвигом. Фільм був нещадно підданний цензурі і скороченням в КГБ. Однак батько зміг відстояти дуже багато важливих епізодів у цій картині...". Вже готовий фільм, совєти все одно боялися випускати у прокат, побачивши у ньому романтичний націоналізм. Але від повного замовчування кінокартину врятувала українська інтелігенція, яка написала лист на підтримку Володимира Денисенка тодішньому керівнику компартії України Петру Шелесту. "Сон" вийшов на екрани в 1964 році - на 150-річницю з дня народження Тараса Шевченка, і мав величезний успіх. "Повість про жінку", "Женці", "Чари-комиші", "Високий перевал".
Посилання на реставрований фільм "Сон", з якісним кольором і звуком:https://www.facebook.com/denysiyafilm/videos/1505819692850064/
Фільм "СОВІСТЬ" 1968 р. виробництва - єдиний фільм режисера Володимира Денисенка, який він зняв без нагляду КДБ і "опіки" компартії. Саме тому в нього і вийшов чистий фільм про совість людини в важких обставинах окупації фашистами України в ІІ-й світовій війні. Фільм був репресований і знищений КГБ і КПРС, як найвищий прояв українського націоналізму в кіно. Єдина копія фільму була знайдена наприкінці 80-х рр., кінокартину відновлено у 1989р. Олександром Денисенком та Романом Балаяном. Посилання на фільм "Совість": https://www.facebook.com/denysiyafilm/videos/602498430205070/
Останнім фільмом Володимира Денисенка став фільм "Високий перевал" (1982р.), в якому головні ролі виконали Наталія Наум, Кость Степанков, Любов Богдан, Олександр та Тарас Денисенки. Кінострічка розповідає про повоєнні роки в Галичині і знімалася на початку 1980-х років. Попри те, що оригінальний сценарій акцентував увагу на трагедії, принесеній у звичайну бойківську сім'ю Другою світовою війною та приходом радянської влади на західноукраїнські землі, під тиском КДБ картина зазнала значних змін на етапі монтажу.
І тоді В. Денисенко звернувся до композитора Мирослава Скорика з проханням скласти таку музику до кінострічки, яка могла б розказати глядачеві те, чого не давала показати комуністична цензура. Так народилася відома "Мелодія Ля-мінор", яка стала духовним гімном України. Уривок з інтерв'ю Олександра Денисенка: «для того, щоб зрозуміти мого батька, треба було прочитати сценарій «Високого перевалу», який друкувався ще в «Кіноальманасі».
У сценарії бандерівці постають не в негативному освітленні. Це звичайні українські люди зі своїми трагедіями. Такі, як головний герой, чоловік Славки, якого геніально грав Кость Степанков. І батько хотів показати у фільмі, що будь-які війни руйнують не лише ідеологію, а й сім’ї. Це трагедія родини. Перший варіант картини, коли і радянські війська, і війська УПА були показані об’ємно, довелося перемонтувати. Внаслідок чого фільм і вийшов не таким, яким хотів бачити його батько. І, власне, через це він помер… Дуже переживав… І вважав, що його найбільша помилка в тому, що у тоталітарному суспільстві він взявся за тему, яку не зміг довести до завершення.» Пропонуємо для перегляду докудраму Олександра Денисенка «Денисія. Світи Володимира Денисенка» (2013р.), присвячену батьку: https://www.facebook.com/denysiyafilm/videos/1513958775369489/