ГРИГІР
06.12.2021
Сергій ТРИМБАЧ
НСКУ, Українська кіноакадемія
Він один такий, на всю нашу літературу.
Сьогодні 90-та річниця від дня народження ГРИГОРА ТЮТЮННИКА (1931-1980).
А уперше він поглянув на світ 1931 року у селі Шилівка, на Полтавщині.
Не раз і не два слухав я і бачив ГРИГОРА ТЮТЮННИКА, і щораз думав: який артист! І з нього й режисер був би неабиякий. Не випадково ж любив він Васілія Шукшина - напевно, що подумки не раз прикладав його кінематографічну долю до себе. Та ба! ТЮТЮННИКА і в літературі не надто празнували, бо до канонів соцреалізму ніяк не тягнувся, одвертався від того сонечка ідеологічного. А вже щоби у "важнєйшому з усіх іскусств"?!
У середині 1960-х ГРИГІР МИХАЙЛОВИЧ працював навіть на кіностудії імені Довженка. І тоді ж, 1965-го, з"явилось оповідання "Смерть кавалера", за визначенням самого Тютюнника - єдиний його кінематографічний витвір.
Справді так - ощадливо, коротко, візуально - це все ніби бачиш внутрішнім екраном зіниць. Сказати б, стереореалізм, нічого подібного в тодішньому українському кіно не було. Та й у всьому радянському - тільки пізніше з"явиться ленінградець Олексій Герман із тією ж дивовижною здатністюі через окремі деталі зібрати образ епохи. Бо ж через маленький фрагмент історії, через оповідь про підлітка Їгорка Човнового, що навчається у ремісничому училищі, бачимо цілісіньке народне життя рубежа 1940-50-х.
До речі, упродовж доволі короткого тексту письменник використовує кілька технік запису. Спершу - об"єктивний образок: ранок, картинка бідацької хати і сім'ї без годувальника. Потім незрідка використовуваний Тютюнником прийом непрямого потоку свідомості: Їгорко йде примороженим степом і думає про своє. Думає, і ми з ним разом, підключаючись до цієї магії оповідача.
А заключна частина подається в режимі кінематографічного плану-епізоду, коли ми бачимо усе, що відбувається у цілісному потоці зображуваної події і мовлення про неї… Екранізувати б нині цю річ, вона написана абсолютно сучасною мовою.
Щодо екранізацій творів ТЮТЮННИКА, то вони були. Станіслав Чернілевський зняв короткометражний фільм (дипломна робота режисера) «Грамотний», де Богдан Бенюк зіграв роль (одну із перших в його біографії) кіномеханіка.
За мотивами оповідання «Син приїхав» - фільм «Скляне щастя» (1981, реж. Яр.Ланчак), за оповіданням "Оддавали Катрю" однойменний фільм Петра Марусика.
За однойменною повістю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник в степу» — знято кінокартину «Климко» (1983, реж. Микола Вінграновський), 1993 року екранізовано оповідання «Три плачі над Степаном» (реж. Валерій Шалига). І на цьому все, здається - потому, у 1990-ті, наше кіно поставили на паузу. Нині час повернутись до Григора Тютюнника...
Климко
https://ukrland.in.ua/archives/1990
Три плачі над Степаном
https://www.youtube.com/watch?v=qiywqPvOYOk
Рік чи два тому від Неллі Даниленко я дізнався, що Микола Вінграновський запрошував Тютюнника на кінопроби до фільму "Дочка Стратіона" (за повістю Василя Земляка "Гнівний Стратіон"). Від гри Тютюнника всі були в захваті. Але... хтось комусь подзвонив... "Мені рішуче запропонували, - згадував Вінграновський, - Григора не знімати!".
Певен, від того фільму могла би початись біографія Тютюнника-кіноактора. Але ж належало вкладатись у прокрустове ложе уявлень високого начхальства...
Фільм "Оддавали Катрю" (1980) можна подивитись тут https://www.youtube.com/watch?v=_Srl65pyoww: Правда, колір добряче вицвів, потрібна реставрація...
Прекрасні актори... Катрину матір грає Валентина Салтовська, батька - незабутній Федір Панасенко. Як він тужить за дочкою - бо ж оддають на далекий Донбас, ніби шмат душі одкраяли. Тужить мовчки, тільки очі наповнені невидимими слізьми.
Подумалось: роль батька міг би зіграти і сам Григір Михайлович. Який того 1980-го вирішив переселитись на вищі рівні людського буття.
Роль Катрі - дебют в кіно тоді ще студентки, коли не помиляюсь, Алли Сергійко, яка потому стала однією з найпомітніших і найталановитіших наших актрис - як театру, так і кіно. В ролі жениха - Валерій Свищов, чия акторська доля, на жаль, не склалась, одначе кіно він не полишив, взявшись опікувати і розбудовувати Театр кіноактора...
В інших ролях Галина Долгозвяга, Анатолій Барчук, Леонід Марченко, і - ще зовсім молоденький Богдан Бенюк, який уже тоді вражав своєю абсолютною природністю поведінки в кадрі.
Режисер фільму - Петро Марусик, режисер і письменник, людина дуже непростої долі. Так само непросто все складалось у житті і в сценариста фільму Леоніда Череватенка. Сьогодні вони, напевно, з Григором Тютюнником празникують... Вічна пам'ять, вічна і добра пам'ять тим, хто стверджував честь і гідність людини в земному житті.