ІЛЛЄНКІВ МІФ УКРАЇНИ Про фільм «ТОЛОКА» Михайла Іллєнка
22.08.2021
Сергій ТРИМБАЧ
НСКУ, Українська кіноакадемія
Показ картини сьогодні, на каналі ICTV, о 22.45
Нова кінострічка Михайла Іллєнка є, на мій погляд, його головним твором, таким собі конденсатом творчих та світоглядних установок митця. В титрах також наголошено на тому, що картину доповнено неоприлюдненими мистецькими ідеями Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука. І, звісно, Тараса Шевченка, чий вірш «У тієї Катерини хата на помості…» ліг в основу фільму.
Одначе, на мій погляд, треба говорити не тільки про названі імена. У першу чергу про Миколу Гоголя та Олександра Довженка. Одна лишень, для початку, деталь: Катерина в «Толоці» проходить через століття, незмінною, це вічна Жінка, вічна вкраїнська безсмертна душа. Зрозуміла річ, це відсилання до образу Вічного Діда із Довженкової «Звенигори», та й загальної структури видатної стрічки українського класика.
Крім того, саме Довженко запропонував українському кіно адекватні виміри Гоголівської поетики, налаштованої на відкриття духовних покладів українства («Щось Гоголівське»,- сказав колись Сергій Ейзенштейн, подивившись «Звенигору»). Гоголівський дух живе і у багатьох фільмах Михайла Іллєнка – не тільки у безпосередній екранізації («Миргород і його мешканці»), а й у, скажімо, «Фучжоу».
За Гоголем і Шевченком належить згадати народну культуру, фольклор, без знання якого ні Гоголь, ні Шевченко просто немислимі. Як і Михайло Іллєнко, як й інший Іллєнко – Юрій (досить пригадати «Вечір на Івана Купала», який у самих титрах визначено: «Варіації на теми оповідань Миколи Гоголя та українських народних казок»). У «Толоці» режисер спирається на різні шари фольклорно-міфологічної, обрядової поетики – найяскравіше, найвидиміше це виявляється у пісні «Чорні очка, як терен…», з її лейтмотивом: Хата не мусить бути чужою, «Чужа хата не своя…».
ХАТА – центральний хронотоп фільму Михайла Іллєнка, центральний його образ. Образ незнищенності українства, який ближче до фіналу суттєвим чином трансформується: один із персонажів фільму стверджує, що саме в хаті – коріння історичних бід українців. Бо ж надто нестабільне й хитке житло, що руйнується нараз і так само швидко поновлюється- відбудовується, у найкоротший термін: зійшлися разом, потолокували і ось вона, хата. Інакше кажучи, українці нагадують тут японців: постійна загроза землетрусів (в українців – ворожих руйнівних навал) зумовлює і легкість конструкції дому, домівки. Треба поміняти парадигму і тоді увімкнеться інша психологія: надійну Хату захочеться захищати. Наприклад, хату, зроблену із цегли, такий собі дім-фортецю.
А традиційна хата-мазанка – ніц, нічого фортечного, жодних укріплень. Такий тут хронотоп закладений – навіть візуально: Хата знаходиться між двох козацьких могил. Тобто вона апріорі – на цвинтарі… На початку фільму звучить сентенція: «Вік хати короткий – од війни до війни», або від однієї могили до іншої. І хата зазвичай є одиначкою, такий собі хутірець, нічим не захищений.
Ба більше – історія хати незрідка розігрується у вертепі, народному ляльковому театрі. Хати театральні, декоративні, лялькові. У фіналі ми бачимо їх, скинуті в такий собі позасценічний, позаекранний простір. Бо це реквізит, інструмент самопізнання. От, пізнали, нарешті: треба будувати своє життя фундаментальніш. А так хата і її мешканці нагадує більше театральну трупу, яка посеред вистави кидається тікати, забачивши чергову атаку агресивних сусідів…
Фінал картини – яскрава, емоційно суперпозитивна Толока на новий лад. З тією самою безсмертною «Чорні очка як терен…» (удосконаленою й розвинутою текстом самого Михайла Іллєнка) сьогоднішні волонтери везуть речі й продукти в Донбас. Та сама Толока, та сама колективна, всенародна солідарність. Ні, зв'язок і потік часів і епох таки безперервний. Бо ж так: «Або толока, або сварка».