Яскравий спалах Іванової зірки на кінонебосхилі.
16.06.2021
Валентина СЛОБОДА
секретарка Правління НСКУ
голова Дніпропетровського осередку НСКУ
15 червня цього року – особливий день для творців і шанувальників українського кіномистецтва: Івану Миколайчуку виповнилося б 80 років від дня його народження. Тисячі людей в різних куточках України вшанували пам'ять видатного митця.
Мешканці Дніпра: кінематографісти, шанувальники кіно долучилися до вшанування унікальної особистості кіноактора, що так яскраво відобразив український національний характер на кіноекрані. 14 червня у Залі українського кіно Дніпровського Будинку мистецтв зібралися щоб разом згадати відомого українського митця, якому Доля подарувала лише 46 років земного життя. Не дожив до сьогодні, бо віддавав себе без останку рідній Україні та українському кіно. Він відійшов у Вічність на 47-му році життя, лишивши нам свої фільми, як вічну загадку любові.
На нас дивилися з екрану його очі, такі чисті і такі глибокі. Молодий Шевченко, створений студентом Іваном Миколайчуком у фільмі «Сон», стрімко мчав прямо до нас і радісно вигукував «Я-ВІЛЬНИЙ!». І здавалось, що він – живий і кричить це кожному, хто був у залі. Вільним прагнув прожити своє життя актор попри всі негаразди і складнощі. Залишався Людиною і Митцем, що ніс в собі Правду, Красу і Совість.
За своє таке коротке життя Іван Миколайчук зіграв 34 ролі у кіно, написав дев'ять сценаріїв, мав дві режисерські роботи, хотів достукатись до наших сердець і пробуджував національний дух українців. Його називали душею поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком, мегазіркою на кінонебосхилі.
Згадали як юний школяр буковинського села Чорториї відчув смак акторської гри в самодіяльному театрі, де першу свою роль зіграв у 12 років (роль старого Івана - батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького). А потім його акторський шлях після навчання в музичному училищі та театрі-студії при Чернівецькому українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської продовжується на сцені театру, де творчою вдачею була роль Лукаша у виставі "Лісова пісня" Лесі Українки. Але зачарувала юного Івана магія кіно і покликала на кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва, де він потрапив до творчої майстерні відомого режисера Віктора Івченка. Фото різних років, з яких на нас дивилися Іванові очі, у яких якась нерозгадана загадка та якась недосказаність. Не встиг розказати, бо тільки 46 прожив. Яскрава зірка на кінонебосхилі спалахнула.
У недавньому інтерв'ю відома кінознавиця, керівниця центру кінематографічних студій Національного університету «Києво-Могилянська академія», головна редакторка журналу "Кіно-театр" Лариса Брюховецька говорить про феномен кіномитця Івана Миколайча: «…я б виділила його творчу фантазію. Він мав багато задумів. Про його творчий підхід у роботі над роллю говорили у своїх спогадах і Юрій Іллєнко, і Сергій Параджанов. Ну, і потім інтелект. Це людина, яка багато читала, відчувала себе вільно в середовищі письменників. Його здатність створювати неповторну ауру - це теж належить до творчого методу, яким він користувався. Це за аналогією Довженка, який міг зачаклувати актора. Ще він мав філософське ставлення до подій, явищ, життя». Видатний режисер Сергій Параджанов вважав актора Івана Миколайчука особистістю, що у своєму масштабі рівна хіба що Олександрові Довженку: «Я не знаю більш національного, більш народного генія. До нього це був Довженко».
Гості заходу переглянули уривки з фільмів, де митець створив яскраві і такі різні образи: молодого Тараса Шевченка, автора крамольних віршів у фільмі «Сон», «гуцульського Ромео» Івана Палійчука в «Тінях забутих предків», нареченого Аннички Романа Деміша – молодого гуцула, який став німецьким поліцаєм, Петра Дзвонаря з «Білого птаха з чорною ознакою», колоритний образ козака Василя з фільму «Пропала грамота» та мудреця і філософа Фабіяна з «Вавілону ХХ». Він був також музично обдарованим, грав на різних музичних інструментах, музично оформив фільми: "Білий птах з чорною ознакою", "Глиницькі музиканти", "Пропала грамота", "Вавилон ХХ", "Така пізня, така тепла осінь".
Всі ролі залишаться і сьогодні вражаючими. А скільки ж фільмів, сценаріїв, образів лишились митцем нереалізованими! Не встиг… Згадую розповіді Бориса Павловича Ревенка, голови Волинського осередку НСКУ (світлої пам»яті!), про приїзд Івана Миколайчука до Луцька з метою вибору натури для зйомок майбутнього фільму під умовною назвою "Катерина". Це мала бути кінострічка про перших українців, які у пошуках щастя емігрували за океан. Приїхав Іван Миколайчук з французькою тележурналісткою Еліан Сабате, що вивчила історію волинянки Катерини Ясенчук - нещасної матері, що загубила у Нью-Йорку маленького сина та півстоліття провела у божевільні через незнання англійської мови. Не зняв, не судилось. Не вдалось відзняти і фільм за власним сценарієм, написаним у віці 17 років “Живий хрест у мертвій діброві”, в основі якого лежала достовірна історія про вірне кохання сільських Ромео і Джульєтти.
Щороку, починаючи з 1991 року, на батьківщині митця, на Буковині, на вшанування самобутнього таланту Івана Миколайчука проводилися масштабні свята "Іванова Переберія" або "На гостини до Івана» при підтримці Держкіно і місцевої влади. Мені пощастило брати участь тричі. Приїздили до Іванового села, йшли по рівній дорозі до пагорба, де біля хати, в якій він народився і де зараз, завдяки рідні митця, меморіальний музей, нас зустрічав простий і водночас величний Іван Миколайчук у бронзі. Щороку, 15 червня, у день його народження, тут збиралися митці. Слухали щирі розповіді старшої сестри Івана - Фрозини Василівни, що була екскурсоводом у батьківській хаті протягом багатьох років. Цього року, нажаль, такого велелюдного свята не відбулося.
Відвідувачі кінозаходу в Дніпровському Будинку мистецтв віддали данину таланту видатного українця Івана Миколайчука, що, безумовно, посів одне з чільних місць в українському поетичному кіно. Іван Миколайчук дуже любив Сковороду, і часто повторював його вислів: «Світ ловив мене, але не спіймав». Не спіймав наш світ і його - Івана Миколайчука. Світить нам завжди на кінонебосхилі, вільно обертаючись астероїдом, названий на честь митця – «8244 Миколайчук». Це світло – в душах наших!