f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

НСКУ. Фільми про Чорнобильську катастрофу. Кінорежисери Володимир ШЕВЧЕНКО, Ігор КОБРИН, Михайло Бєліков

26.04.2021

Chornobyl Чорнобиль - хроніка важких тижнів

https://www.youtube.com/watch?v=CHX9ZvTeIIs

Шевченко Володимир Микитович


(23 грудня 1929, Балта — 30 березня 1987, Київ, Українська РСР, СРСР) — український режисер-документаліст і кінооператор. Заслужений діяч мистецтв України (1976). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1978), Державної премії СРСР (1988). Режисер та один з Головних кінооператорів кінофільму «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів». 30 листопада 2017 р. ЮНЕСКО визнало кінофільм «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» Всесвітньою культурною спадщиною і внесла його до відповідного реєстру. Володимир Шевченко помер отримавши дуже високу радіаційну дозу. Це був перший фільм про аварію на Чорнобильській атомній станції.

Закінчив Новосибірський сільськогосподарський інститут і Всесоюзний державний інститут кінематографії (1967). Працював на Новосибірському телебаченні, режисером Львівського корпункту «Укркінохроніка», а з 1972 р. — на «Укркінохроніці» в Києві, де знімав фільми переважно за власними сценаріями.

1987 р. на III-му Міжнародному кінофестивалі в Італії вручено Приз пам'яті Володимира Шевченка. На будинку, де він жив у Києві, встановлено меморіальну дошку. Був членом Спілки кінематографістів України. На честь Володимира Шевченка названо астероїд головного поясу 6684 Володшевченко. Помер від променевої хвороби.

Далі:

https://uk.wikipedia.org/wiki//Шевченко_Володимир_Микитович

1986–1988 — «Чорнобиль: Два кольори часу» 

https://www.youtube.com/watch?v=agfhLL9hGNk

Кобрин Ігор Дмитрович


(* 2 лютого 1951, Львів, УРСР) — український кінорежисер. Лауреат Шевченківської премії (1989). Заслужений діяч мистецтв України (2008). Член Національної спілки кінематографістів України. Директор товариства Студія «Телекон».

1973 року закінчив Львівський університет.

1981 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва за фахом режисер кіно і телебачення (майстерня В. Б. Кісіна).

Від 1982 року працює на студії «Укртелефільм».

З 1992 року — засновник і директор студії «Телекон».

Лауреат міжнародних кінофестивалів у Чикаго та Х'юстоні (США), Югославії.

21 листопада 2008 року надано звання «Заслужений діяч мистецтв України» — за вагомий особистий внесок у вшанування пам'яті жертв геноциду Українського народу у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні, подвижницьку діяльність, спрямовану на висвітлення правди про Голодомор [1].

Автор п'ятисерійного документального фільму «1941. Заборонена правда», який транслювався на телеканалі «Україна» з 7 лютого до 7 березня 2013 р.

Далі:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Кобрин_Ігор_Дмитрович

1990 — Розпад (Распад / Decay)

https://www.youtube.com/watch?v=KCkKgjYcCQY

Бєліков Михайло Олександрович


Миха́йло Олекса́ндрович Бє́ліков (28 лютого 1940, Харків, Українська РСР — 27 березня 2012) — радянський і український кінорежисер, сценарист, кінооператор. Лауреат Республіканської премії ЛКСМУ ім. М. Островського (1982), Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1986). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988). Дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України (1997). Народний артист України (2000).

У 1963 році закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії у м. Москва (майстерня Б. Волчека). Того ж року почав працювати на Київській кіностудії ім. О. Довженка. У 1973–1974 роках навчався на Вищих режисерських курсах у Москві. З 1987 року — перший секретар правління, з 1996 по 2005 рік — Голова Спілки кінематографістів України. Був одним із засновників Національної академії мистецтв України. Нагороджений Золотою медаллю АМУ (2010). Обирався народним депутатом Верховної Ради СРСР. Помер М. О. Бєліков 27 березня 2012 року, похований на кладовищі смт. Козин.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Бєліков_Михайло_Олександрович