Квітневі спогади. Згадуємо кінорежисера, письменника, сценариста Василя Ілляшенка
06.04.2021
Стелла Кломінська
кінознавиця, хронологиня, редакторка
29.11.2014 Правління НСКУ з глибоким сумом сповістило про те, що на 80-му році життя помер кінорежисер, сценарист, письменник Василь Ілляшенко. "Талановитий кінематографіст, знаний письменник, постать яскрава, своєрідна, неповторна. Василь Васильович назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав і співпрацював із ним, хто ще від 1960-х знайомий з його творчістю, наповненою поезією рідної землі, поетичним реалізмом, ліризмом особливого, ілляшенківського ґатунку. Вічна пам’ять і Царство Небесне Вам, дорогий пане Василю, доземний уклін за труд, за достойне життя в літературі та мистецтві".
Ілляшенко Василь Васильович (1935—2014) — радянський, український кінорежисер, сценарист, письменник.
Заслужений працівник культури УРСР (1985)[1].
Заслужений діяч мистецтв України (1998).
Народився 5 квітня 1935 року в селі Чехівка (на той час Полтавської обл. УРСР) у селянській родині.
У 1956—1958 роках навчався в Київському технікумі культосвітпрацівників.
Закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1965, майстерня С. Герасимова).
Лауреат премії Спілки кінематографістів України (1981) за книгу «Кінорежисура» (у співавт. з Т. Левчуком).
Автор книг з питань історії й теорії кінематографа: «Этюды о кино» (1998), «Етюди про кіно» (1999), «Книга режисури» (2002), «Історія українського кіномистецтва» (2004), «Теорія смислів світового кіно» (2008, у 5-ти книгах).
Автор роману «По білому світі» (2001), поетичних збірок «Високосне літо зозулі» (1992), «Гірка книга» (1998), «Хресна книга» (2000), «Блаженний на святі життя» (2003), «Сльози сонця» (2005), «На пагорбах» (2010)[2].
Викладав у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Був членом Національної спілки кінематографістів України.
Помер 29 листопада 2014 року в Києві.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Ілляшенко_Василь_Васильович
Фільм ОБІТНИЦЯ