«Вільна людина. Андрєй Сахаров» – показ і обговорення в Будинку кіно
18.12.2014
16 грудня в Будинку кіно відбувся показ і обговорення документального фільму Іосіфа Пастернака «Вільна людина. Андрєй Сахаров», присвячений видатному російському фізику та громадському діячеві, дисидентові та правозахисникові.
Юрій Щербак, письменник, політик, дипломат: «Я знову пережив ті страшні хвилини, які переживав, коли помер Андрєй Дмітровіч. За день до того я вручив Андрєю Дмітровічу теку з підписами киян на його захист і підтримку. Напередодні його смерті було засідання міжрегіональної депутатської групи і він сказав, що любить Україну й Київ, просив переказати тим, хто його підтримував, сердечний привіт.
Я намагався Сахарова не дуже турбувати. У мене було відчуття, що він належить небесам, Богу, історії, і не треба його зайвий раз відволікати. Дуже точні слова сказав [у фільмі] Леонід Плющ – що Сахаров, насамперед, фізик. Я думаю, що це правда – він ніколи в житті не був політиком, ті речі, які він повторював є справді банальними – після декларації ООН про права людини, яка була прийнята на 30 років раніше за декларації Сахарова. Але, звичайно, він неймовірну роль відіграв ув історії».
Лесь Танюк, режисер театру і кіно: «Я вперше познайомився з Сахаровим у 66-му році. Він був дуже театральною людиною – прийшов на мою виставу «Сказки Пушкина», дітей привів. (…) Він був абсолютно безпосередній – ніякий ні фізик, ні атомщик… Він сказав: «Ви знаєте, оці 33 богатирі, це ж ваші – українці – вони ж виходять із Чорного моря». У виставі нічого такого не було, але він мав свою версію. Ця «українська логіка» мене дуже тоді вразила.
У 68-му я прийшов до нього додому – приніс половину передрукованого тексту Дзюби – я переклав сторінок 150. Він уважно поглянув і спитав: «Скажіть, в Україні дуже важливе все національне?», – «Так», – «Але ж це лише частина прав людини». Я відповів, що українці тому й потерпають вдвічі більше, ніж у Москві. Ця тема ним піднімалася дуже часто – він повільно входив у національну проблему… Коли ми збиралися прощалися, він запитав: «А от Чорновіл – це яка фігура?», – «Ну, от він написав книжку про 12 апостолів…», – «Так, мені про нього казали – цікавий товариш». Я витягаю з портфеля оригінальний рукопис Чорновола, в якому його рукою вклеєні всі фотографії, і простягаю йому, – «Що це?» – «Це той самий рукопис», – «І Ви можете його залишити?» Мене чорт смикнув сказати, що не можу. Він попросив свою дружину зробити ще чаю. Посадили мене пити чай, і він дуже ретельно гортає цей рукопис – хвилин 20.
Коли ми вже нарешті прощаємось, питає – «Те, що Ви в мене залишили, Ви на своїй машинці друкували?» – ствердно відповідаю, – «Я це врахую». Себто він уже був дисидентом і конспіратором, прекрасно розумів – що надрукований на певній машинці текст не можна нікуди передавати, бо набірника можна вирахувати.
Остання наша зустріч відбувался на мітингу в Лужніках, де ми обидва виступали. Потім він запитав: «Ну ось тепер скажіть, український рух – це рух за права людини, чи національний?» – «Це національно визвольний рух за права людини і нації». Сахаров врешті визнав, що мало захищати окрему людину – потрібно захищати певну спільноту. Murka
Микола Горбаль, поет, політик: «Мене судили кілька разів, і дуже приємно, що моє прізвище фігурувало серед тих, за кого Сахаров вступався. Ніколи не випадало з ним побачитися. Але він завжди був присутній у нашому житті.
Солженіцин і Сахаров – це два різні світи. В Росії був ще один великий праведник – Данііл Андрєєв, він вивів поняття «демон московської великодержавності». Солженіцин не зміг вирватися з пазурів цього демона, а Сахаров зумів. Справді, ця людина – від Бога».