f y
Національна спілка кінематографістів України

Персоналії

Коваль Олександр

Український кінорежисер, кінооператор, педагог, організатор кіновиробництва

(07.05.1945)

народний артист України (1993)
професор (2004)
лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1991)
лауреат Державної премії України ім. Олександра Довженка («За видатний внесок у розвиток вітчизняного  кіномистецтва», 2006)
член-кореспондент Національної академії мистецтв України (1997)

Народився у селі Жердова Броварського району Київської області.

1971 року закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (ВДІК, Москва) за спеціальністю «Режисура документального кіно» (майстерня Романа Кармена).

Працював слюсарем на заводі (1961–1963), освітлювачем на Українській студії хронікально-документальних фільмів («Укркінохроніка», 1963–1966).

Навчання у ВДІКу поєднував з роботою на Західно-Сибірській та Далекосхідній студіях хроніки (1968–1969). «Від мене тоді вимагали зняти вісім сюжетів для кіножурналу в місяць, – згадував Олександр Коваль. – Це, по суті, вісім мікрофільмів. Чотири я мав дати для Хабаровської студії і чотири для Центральної студії документальних фільмів у Москві».

У 1971–2003 роках працював на «Укркінохроніці» режисером-оператором (1971–1997), директором кіностудії (1997–2003).

З 1991 року – доцент, професор кафедри кінорежисури та кінодраматургії Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого.

З 2004 року очолює лабораторію екранних мистецтв Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України.

У 2004–2013 роках був завідувачем кафедри кінорежисури та кінодраматургії Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого.

У творчому доробку майстра документалістики Олександра Коваля майже 90 картин, вироблених переважно на студії «Укркінохроніка», із якою міцно пов’язаний його творчий шлях.

Значну частину стрічок Олександра Коваля відзначено нагородами міжнародних і вітчизняних кінофестивалів. Нагороди отримала вже перша його робота – «Сектор мовчання» (1970, приз II Республіканського кінофестивалю «Молоді – молодим», Дніпропетровськ, 1971; срібна медаль Міжнародного кінофестивалю «Кіномарина – 73», Одеса, 1973).

1991 року Національну премію України імені Тараса Шевченка було присуджено творчій групі кінофільму про філософа Григорія Сковороду «Відкрий себе» (1972, реж. Ролан Сергієнко), де Олександр Коваль як оператор-постановник виявив неабияку творчу винахідливість, високий професіоналізм та майстерність.

Вибрана фільмографія

  • «Сектор мовчання» (1970, приз II Республіканського кінофестивалю «Молоді – молодим», Дніпропетровськ, 1971; срібна медаль Міжнародного кінофестивалю «Кіномарина – 73», Одеса, 1973);
  • «Леся Українка» (1971, у співавторстві);
  • «Мій давній друг» (1972);
  • «Крила Перемоги» (1973);
  • «Майбутнє починається сьогодні» (1973);
  • «9 травня і на все життя» (1974, приз IV Республіканського  кінофестивалю дитячих та юнацьких фільмів, Суми, 1975);
  • «Три тренери» (1975);
  • «Про друзів-товаришів» (1975);
  • «Шлях до тунелю» (1975, диплом Республіканського кінофестивалю в Жданові, 1975; приз «Срібний голуб» Міжнародного кінофестивалю документальних короткометражних фільмів, Лейпциг, 1976);
  • «Кононови» (1975 р., головний приз IV Республіканського кінофестивалю «Молоді – молодим», Харків, 1976);
  • «Після уроків» (1976);
  • «У відповіді кожний» (1976);
  • «Григорій Іванович Петровський» (1977);
  • «Рейс дружби» (1977);
  • «Хліб України ювілейного року» (1977);
  • «Україна сьогодні» (1978, диплом журі IV Республіканського кінофестивалю «Людина праці на екрані», Кременчук);
  • «Меланчине весілля» (1978, диплом і приз ЦК ЛКСМУ на X Республіканському кінофестивалі «Молодість», Київ, 1979; диплом і приз «Срібний голуб» Міжнародного кінофестивалю документальних короткометражних фільмів, Лейпциг, 1979; головний приз і диплом журі режисеру за плідний авторський пошук V Республіканського кінофестивалю «Людина праці на екрані», Ворошиловград, 1980);
  • «Отак і пишу… Остап Вишня» (1982);
  • «На червоній косі» (1986);
  • «Поріг» (1987);
  • «Як нам майбутнє дається» (1987);
  • «На Різдво» (1988);
  • «Притулок» (1989);
  • «Тарас» (1989);
  • «Ой, горе, це ж гості до мене» (1989, диплом Міжнародного кінофестивалю в Тампере);
  • «Перед іконою» (1990);
  • «Притулок» (1990, приз «Срібний орел» IV Міжнародного кінофестивалю історичного кіно в Парижі);
  • «Дім. Рідна земля» (1990, головний приз І Всеукраїнського кінофестивалю «За кращий документальний фільм»);
  • «Незаконні діти Антона Веберна» (1992, приз за творчий пошук Міжнародного кінофестивалю в Берліні);
  • «Світ Параски Горицвіт» (1992);
  • «“Грішна” Дозя з Криворівні» (1993);
  • «Заповіт Йосипа Сліпого» (1995–1996, чотири серії: «Терновий вінок», «Гряди по мені», «Неофіти», «А ще не сьома печатка»);
  • «Іван Марчук. Голос моєї душі» (1996);
  • «“Гамлет” з хепі-ендом» (2003 р., золота медаль Ханжонківського фестивалю, Москва, Гран-прі «Золотий кадр» на кінофестивалі «Кіно-літопис – 2004», Київ) та ін.

Фільми Олександра Коваля порушують гострі життєві проблеми, сповнені людяності та національної гідності. Їхня тематика досить різноманітна. Олександр Коваль знімав стрічки про сучасників – колгоспників, трударів, людей різних професій («Кононови», «Три тренери», «Своя земля», «Один день з Юстином Личуком», 1981), чимало його робіт присвячено темі Другої світової війни («Меланчине весілля», «Твої сини, Україно», «Попереду Київ», 1983, «Тридцять дев’яте літо після війни», 1985, «Микола Биков. Фронтовий кінооператор», 1988), він створив низку фільмів соціальної тематики («Після уроків»), цикл документальних фільмів про відомих жінок України тощо.

Кінознавець Ірина Зубавіна зазначає: «Дотримання невимушеності в усьому – одна з яскравих рис вдачі Олександра Коваля. Він – природжений оповідач. Його пам’ять зберігає безліч історій, що їх Олександр Іванович може розповідати годинами, жартома називаючи свої оповіді «побрехеньками». Насправді ж його байки сюжетні, цікаві, сповнені документальних деталей й неповторної авторської інтонації. Такі ж якості несуть і фільми майстра […]. Один з найвідоміших фільмів Олександра Коваля «Меланчине весілля» […] починається сценою: старий фотограф вчить юнака азам професії, постійно наказуючи тому стежити, аби тінь від його голови не потрапляла в кадр. Видається, ця мудра порада позначилась на творчому почерку самого оператора й режисера Олександра Коваля – він виразно наповнює твори особистим світовідчуттям, проте «тінь» автора практично ніколи не домінує над документальним матеріалом картини, не заважає її "легкому диханню"».

Творчу роботу Олександр Коваль поєднує із викладацькою. З його творчої майстерні вийшло чимало учнів, роботи яких відомі за межами України. Серед них лауреати міжнародних кінофестивалів: режисери С.Буковський, В.Васянович, М.Кондратьєва, О.Росич, Т.Хмельницький, кінооператор В. Єфименко та ін. Вихованці очолюваної ним кафедри кінорежисури та драматургії Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого дедалі більше утверджують себе в українському кінематографі. Олександр Коваль-педагог прагне привчити студентів-режисерів документального кіно до постійного пошуку можливостей розкриття людських характерів у будь-якій ситуації.

Нагороджений: орденами «За заслуги» ІІІ ступеня (2001), «Знак Пошани» (1986), Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1981), медаллю «Ветеран праці» (1989), Почесною грамотою Верховної Ради України (2005), Золотою медаллю Академії Мистецтв України (2005), призами престижних кінофестивалів.

Бібліографія:

Зубавіна І. «Документальні побрехеньки» Олександра Коваля / Ірина Зубавіна // KINO-КОЛО. – 2005. – №26. – С. 75–81.

Зубавіна І. Кінематограф незалежної України: тенденції, фільми, постаті / І. Зубавіна. – К. : Фенікс, 2007. – 296 с.

Безручко О. Український режисер і оператор документального кіно, педагог екранних мистецтв Олександр Коваль: шлях від учня до вчителя / О. Безручко // Слов'янський світ. – 2013. – №13. – С.247–259.