Про автора Запорозького маршу Євгена Адамцевича
03.01.2017
1 січня 1904 року народився автор Запорозького маршу Євген Адамцевич (1 січня 1904, Солониця, Полтавська область – 19 листопада 1972, Холмівка, Бахчисарайський район, Крим) – сліпий бандурист, виконавець українських народних пісень.
Сергій Тримбач
1968-го виступав перед науковцями Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології АН УРСР. Незабаром вони познайомили Євгена Адамцевича з Богданом Жеплинським та організували безкоштовну путівку до Трускавця на курортне лікування і відпочинок.
Уперше публічно Євген Адамцевич виконав марш 1969 року на концерті в Київському оперному театрі імені Тараса Шевченка.
Очевидець згадував: «У неймовірному потягові сердець за мелодією люди підводилися з місць. Вибухнула ще нечувана під цим склепінням громовиця оплесків. Мені важко переповісти, що було після першого виконання «Запорізького маршу». Скажу лише, що старий Адамцевич виконав його на вимогу публіки тричі» (Сергій Козак, народний артист України. Запорожський марш // Демократична Україна. – 1993. – грудень).
12 квітня 1970 року Запорозький марш було уперше виконано Державним оркестром (у власній обробці). Художній керівник і диригент Яків Орлов повторив твір на біс кілька разів. Відтак до 1974 року Запорозький марш виконували в усіх концертах по кілька разів. Публіка завжди стоячи вітала музикантів.
Композиція стала ще відомішою після того, як її було включено до саундтреку фільму Бориса Івченка «Пропала грамота» 1972 року, за повістю Миколи Гоголя.
Після виконання маршу у Большому театрі (Москва), ним зацікавились партійні керівники. Ретельно вивчили ноти, звіряючи їх з піснями січових стрільців. І, хоча нічого не було виявлено, марш заборонили.
У 1989 році Запорозький марш фактично став гімном Народного Руху України, незмінно виконувався на початку велелюдних засідань. Це сталося уже під час Першого з’їзду Народного Руху у вересні 1989-го. Якщо мені не зраджує пам’ять, марш виникав на екрані у знаменитому фіналі фільму Бориса Івченка, коли козак Василь (Іван Миколайчук, який, власне, і був автором музичної композиції картини), напучує підлітка на життєві звитяги: «Лю-удям служи!».
Євген Адамцевич помер у с. Хомівка, похований на місцевому цвинтарі. Отже, могила автора Запорозького маршу знаходиться в Криму.
Пам’ятаю зо два концерти початку 1970-х років – Запорозький марш у виконанні оркестру Якова Орлова піднімав на ноги всіх. Дивно було б, аби його не заборонили. Приклад того, що може мистецтво, один лишень твір.
Ну, а фінал «Пропалої грамоти» – скільки не дивись його – так возвишає душу!
Недавно, передаючи повноваження голови Спілки режисерові Тарасу Ткаченку, я вручив йому Грамоту (сувій із наказом від спілчан), попросив, аби та грамота не пропала. І на екран вивели Миколайчукового козака Василя і біг коня з парубком, якому услід неслося «Лю-удям слу-ужи!».
Ми входили в життя з тим маршем, причому двічі – на рубежі 1960–1970-х і в роки Перебудови, коли виник Народний Рух... Євген Адамцевич своїм маршем збудував собі пам’ятник. Та чи не варто подумати і про спорудження пам’ятника скульптурного?
Сергій Тримбач