«Коло Дзиґи» замкнулося
19.01.2016
Про проект Національного центру Олександра Довженка «Коло Дзиґи» і показ фрагменту фільму Михайла Кауфмана «Небувалий похід».
Світлана Агрест-Короткова, «День»
Безпрецедентний проект, задуманий Центром Довженка, освячений креативністю його ідеолога Івана Козленка (за «сумісництвом» до недавнього часу успішно і продуктивно очолював Центр), – «Коло Дзиґи» відбувся в останній, 10-й раз, продемонструвавши в новому просторі Кіноцентру фільм Михайла Кауфмана «Небувалий похід».
Це останній, знятий в Україні фільм одного з основоположників кіноконструктівізму. І зроблений він філігранно. Звичайно, у світлі затятої декомунізації мало освічені чинуші могли б його і під заборону підвести. Адже їм, що ще недавно затишно сиділи в ВР поряд із комуністами і домовлялися про спільне голосування, невтямки, що очманіле перейменування вулиць і населених пунктів, чорні списки і безглузді заборони – не суть. Справа в корінний внутрішній перебудові ідеології.
У фільмі боротьба за індустріалізацію по-радянськи – це повне нівелювання людської особистості, перетвореної на гвинтик, тріску для «революційної топки». Не знаю, чи розумів це Михайло Кауфман, але точно, будучи творчою особистістю, відтворив. Настільки точно, що його конструктивістський візуальний ряд плавно перетікає в іще не існуючий тоді Вазарелівський абстракціонізм.
Боляче колють око і серце деталі. Індустріалізація і колективізація зняті в 1929-30 рр. на Донбасі. Всі вивіски, назви і навіть стінгазети – українською мовою. А в нескінченній панорамі облич, яких агітували за колгосподарства, немає жодного щасливого. Унісекс трактористів із трактористками лякає настільки, що дрібні перли на шиї однієї з них викликають у залі дружний, але гіркий сміх.
Саундтрек, спеціально написаний талановитим Антоном Байбаковим, надає додаткового сенсу відеоряду. Це вимір того часу сьогоднішнім днем. І чіткий ритм, і дисгармонійні пасажі, і багатокрапки пауз – все сприяє філософському осмисленню старої стрічки.
Світова прем'єра фільму і музики повинна незабаром відбутися у Великій Британії.
І ще кілька слів про новий культурний простір та його мешканців. За дуже короткий термін у напівмертвому Кіноцентрі Іван Козленко зі своєю командою, сповненою ентузіазму, створив простір, де проходять найрізноманітніші культурні події. Від перегляду фільмів і концертів до виставок і перформансів. Аншлаг повний. І публіка чудова, різновікова, що не зачесана під одну гребінку. Але їй цікаво бачити, чути і, що найголовніше, спілкуватися один із одним. Чудова, майже забута атмосфера...
Світлана Агрест-Короткова, «День», 30 грудня 2015 року