Про заборону прокату «Номеру 44»
16.04.2015
15 квітня 2015 року українська кінопрокатна компанія «Multi Media Distribution» повідомила, що трилер Даніеля Еспінози «Номер 44» не покажуть в українських кінотеатрах.
Скасування прокату стало наслідком рішення російської компанії «Централ Партнершип», яка є правовласником фільму «Номер 44» на території СНД і, зокрема, в Україні. Вона повідомила про те, що відкликає ліцензію на прокат стрічки в Україні. У зв’язку із цим «Multi Media Distribution» була вимушена зняти з прокату картину в усіх вітчизняних кінотеатрах.
При тому стрічка «Номер 44» вже отримала прокатне посвідчення від Державного агентства України з питань кіно. А її прокат було заплановано на більше ніж 60 екранах у 20 містах нашої країни.
Слід зазначити, що ситуація із раптовим скасуванням прокату стрічки внаслідок рішення російської сторони, яка, здавалося б, не повинна мати до неросійського фільму жодного стосунку («Номер 44» є ко-продукцією США, Великобританії, Чехії та Румунії) виявила важливу проблему – залежність вітчизняного кінопрокату від російських компаній. Маючи достатні фінансові ресурси, вони нерідко купують права на показ зарубіжних фільмів не лише в Росії, а й на усій пострадянській території, зокрема в Україні. Після того українські компанії мусять домовлятися саме із ними про умови вітчизняного прокату, отримуючи ліцензії на кінотеатральний показ зарубіжних фільмів у Москві.
Зарубіжним кіновиробникам донедавна така модель співпраці з росіянами загалом видавалася вигідною та навіть подобалася, адже позбавляла їх мороки самостійно опікуватися кількома невеликими кіноринками, з яких турбот отримуєш більше, ніж фінансової вигоди. Зокрема, практику продажу прав не на країну, а на «територію» було поширено у дистрибуції мистецького авторського кіно, з огляду на невеликі збори таких стрічок.
Раптове скасуванням прокату стрічки «Номер 44» у перспективі може змінити таку ситуацію, підштовхнувши західні компанії укладати прямі договори з українськими кінопрокатниками. Із суто політичних причин Росія виявила себе ненадійним посередником в організації прокату світового кіно. Адже окрім того, що компанія «Централ Партнершип» скасувала демонстрування фільму в Росії за «негласною» вимогою Міністерства культури Російської Федерації, вона унеможливила покази стрічки на Україні також. Тим самим, фактично, дію російської цензури було поширено на територію України.
В умовах ідеологічної війни Росії проти України цей кричущий випадок цензурного обмеження доступу до твору художньої культури – який до того ж у суспільній думці «легалізує» піратський перегляд фільму «Номер 44» (адже в Україні інакше його не побачиш) – мусить бути не просто засуджений, а стати поштовхом до активних дій також і нашої кіноспільноти із формування нової архітектури відносин в аудіовізуальній сфері – минаючи посередництво Росії в усіх тих випадках, коли йдеться про домовленості з неросійськими партнерами.
Реагуючи на новину, представники української кіноіндустрії – зокрема директор ТОВ «Кіноман», що опікується діяльністю кінотеатру «Жовтень», Людмила Горделадзе, генеральний директор Асоціації продюсерів України Денис Масліков, продюсер Джей Ді Захаріас, співзасновник дистриб’юторської компанії «86 prokat» та співорганізатор фестивалю кіно та урбаністики «86» Ілля Гладштейн – висловили впевненість у тому, що відтепер вітчизняні дистриб’юторські компанії повинні домогтися укладання з західними правовласниками прямих угод.
***
Формально прокат стрічки було зупинено з власної волі компанії «Централ Партнершип», але заяву з цього приводу приватна компанія зробила спільно з Міністерством культури РФ, виявивши при цьому дещо мазохістську радість, що Міністерство культури РФ «підтримало» її так би мовити «самостійне» рішення відмовитися від показу фільму за день до його виходу в прокат.
У спільній заяві йшлося про те, що 15 квітня компанія «Централ Партнершип» вирішила відкликати з Міністерства культури Російської Федерації заявку на отримання прокатного посвідчення для фільму «Номер 44», взявши на себе відповідальність за усі комерційні наслідки такого рішення.
«За результатами прес-перегляду до Міністерства культури РФ надійшли запитання, що стосуються змісту фільму, у першу чергу – викривлення історичних фактів і своєрідного потрактування подій до, під час і після Великої вітчизняної війни, а також образів і характерів радянських громадян тієї історичної епохи.
14 квітня відбувся перегляд фінальної версії стрічки за участю експертів, представників Міністерства культури, російського прокатника – компанії «Централ Партнершип» і ЗМІ.
Після цього перегляду думка прокатників і представників Міністерства культури співпали: прокат таких стрічок напередодні 70-річчя Перемоги неприйнятний».
Далі вже самостійну заяву із приводу цієї ситуації зробив Міністр культури РФ Володимир Мединський. Він зазначив, що дуже цінує рішення компанії «Централ Партнершип» відкликати заявку на отримання прокатного посвідчення для фільму «Номер 44».
«Важливо, що з цього питання позиції міністерства і комерційного підприємства співпадають», – сказав міністр. І додав, що вважає, що стрічки на кшталт «Номер 44» взагалі ніколи не повинні виходити в Росії та заробляти на російському кіноглядачі.
Міністру не сподобалося, що у фільмі сталінський СРСР демонстровано як «Мордор, з фізично і морально неповноцінними недолюдьми, як криваве місиво в кадрі з якихось орків і упирів». Він обурився, що саме таким чином змальовану країну, яка «щойно перемогла у Великій війні, вирвалася у групу світових лідерів і ось-ось запустить першу людину в космос».
При тому він наголосив, що рішення про скасування прокату не слід пояснювати «прагненням не ранити почуття ветеранів» і що «слід самим відповідати за власні вчинки». (Щоправда, Міністерство культури РФ відповідальність за скасування прокату на себе шляхом відмови у видачі прокатного посвідчення на розповсюдження і демонстрування фільму так і не взяло, хоча мало такий правовий інструмент).
«Керівництво «Централ Партнершип» ухвалило рішення за наслідками фінального перегляду, буквально в останню мить. Фільм мав уже завтра виходити в російський прокат, він пройшов увесь передпрокатний технологічний ланцюг – переклад, озвучування, прес-показ, рекламну кампанію. І на кожній ланці цього ланцюга з ним мали справу наші люди. Наші громадяни. Сучасні, освічені, професійні люди. І «це кіно» нікого не зачепило! Як? Чому так могло статися?» – обурився Володимир Мединський.
Відповідаючи на запитання міністра – якби він, звичайно, хотів почути окрему думку – можна було сказати таке: «Ніхто не бачив у художній стрічці жодної крамоли, тому що її там не було». Міністр культури РФ запропонував іншу відповідь, пов’язавши толерантне сприйняття стрічки, в якій експресивно демонстровано жахіття тоталітаризму, із викривленим сприйняттям історії, нав’язуваним росіянам. «Ми самі назнімали фільмів із серії «сволота зі штрафбатів». Це ми самі, з власної волі вирішили, що зручніше звіряти своє розуміння власної історії з політичними інтригами минулих днів. З дикими шаблонами, поширеними в інших культурних просторах […]. Треба нарешті сформулювати власне уявлення про самих себе як спадкоємців великої, унікальної російської цивілізації», – зробив висновок Володимир Мединський.
На його переконання, якщо росіяни не будуть сприймати себе «спадкоємцями великої унікальної російської цивілізації», а натомість будуть «блудливо перечіплятися через “складні питання історії”» та «займатися беззмістовними рефлексіями», їх «зімнуть».
«Або ми будемо мати власне історичне і, відповідно, майбутнє самовизначення – або нас «самовизначать» без нашої участі. Ми – на прикладі наших сусідів і братів (очевидно, йдеться про Україну – НСКУ) – бачимо як. З чогось треба починати. Прямо сьогодні», – завершив він свій емоційний допис, який фактично передбачає посилення програми переписування російської історії у «канонічний» спосіб – себто такий, що не містить навіть і натяку на критику «величі та унікальності» російської цивілізації.
***
За своєю «драматургією» ситуація з відмовою від кінопрокату «Номеру 44» нагадує скандал, що виник кілька днів тому під час 34-го МКФ у Стамбулі, де Міністерство культури Туреччини спочатку адміністративними важелями змусило фестиваль скасувати показ суперечливої в політичному плані курдської документальної стрічки «Північ» (реж. Д.Джемірель і Е.Мавіоглу), а потім – «вмило руки», зазначивши, що не має до того жодного стосунку, мовляв – це рішення виключно організаторів фестивалю.
Але якщо у Туреччині 13 квітня директор фестивалю Азізе Тан у відповідь на те чітко ствердила, що скасування показу суперечливого фільму стало наслідком тиску місцевого Міністерства культури, а турецькі кінематографісти виступили проти цензури, в Росії кінопрокатна компанія продовжила «підігравати» Міністерству культури РФ у створенні ілюзії того, що заборона прокату фільму є результатом самостійної усвідомленої громадянської позиції приватної структури.
Генеральний директор «Централ Партнершип» Павло Степанов розповів, що права на фільм «Номер 44» були придбані у 2011 році в рамках пакетної угоди з купівлі фільмів у кінокомпанії Summit. «Ми вносили низку змін як на рівні сценарію, так і на рівні продакшну і дубляжу, – зазначив він. – Тим не менш, результат цієї роботи нас не задовольнив. У цій ситуації остаточне рішення про вихід фільму в російський прокат ми вирішили ухвалити після громадського обговорення фільму. Ми задоволені тим, що наші позиції з Міністерством культури співпали».
Завершив свою заяву Павло Степанов закликом до посилення цензури: «Вважаємо за важливе у майбутньому посилити контроль за прокатом фільмів, які мають соціально значущий контекст».
Російський кінознавець Леонід Павлючик, коментуючи ситуацію, зазначив, що підлість заборони «Номера 44» полягає в тому, що Міністерство культури РФ заборонило його чужими руками. Що Володимиру Мединському вчергове не вистачило сміливості визнати акт цензури і взяти на себе відповідальність за те. Відповідальність опричники Мединського поділили між журналістами, які нібито звернулися до Міністерства культури РФ з питаннями з приводу викривлення історичних фактів, і прокатниками з «Централ Партнершип».
Уявити собі, що хтось з журналістів, які пишуть про кіно, звернувся до Міністерства культури РФ із доносом на зміст фільму – неможливо, підкреслив Павлючик. І тричі неможливо повірити у те, що компанія «Централ Партнершип» добровільно зняла фільм з прокату за день до його початку, понісши великі фінансові втрати. Зрозуміло, що Міністерство культури РФ «нагнуло» компанію, примусивши до того ж виступити з покаянною заявою про вчинену ідеологічну помилку.
Відтепер фільми, вистави, виставки Міністерство культури РФ буде забороняти з особливим цинізмом – виключно за проханням самих авторів фільмів, вистав, виставок… І, звичайно, «жодної цензури у нас немає», – спрогнозував Леонід Павлючик розвиток ситуації.
У свою чергу, коментуючи спільну заяву Міністерства культури РФ і компанії «Централ Партнершип», в якій було зазначено що «прокат таких фільмів є неприйнятним напередодні 70-річчя Перемоги», кінокритик Антон Долін написав: «Жодного стосунку до війни або Перемоги «Номер 44» не має. Отже, його заборона, оформлена цитованою фразою, – є недвозначним доказом прямого зв’язку між цінністю перемоги СРСР у Другій Світовій війні та різносторонньою реабілітацією сталінської епохи, «наїзд» на яку бачиться багатьом як удар у найболючіше місце. Важко собі уявити, наприклад, щоб Міністерство культури РФ так само різко відреагувало на максимально умовний і навіть облудний фільм про царську Росію – петровських часів або миколаївських, неважливо. Про революцію можна висловлюватися як завгодно: не розбереш правих і винуватих. А ось починаючи від Сталіна формується канон, нерозривно пов’язаний із перемогою, і сюди ми не дамо ворогам і диверсантам запускати свої брудні лапи. Лише наші чисті руки, гарячі серця та холодні голови».
З урахуванням заявлених програмно-ідеологічних позицій російської влади, спрямованих на переписування світової та російської історії та недопущення оприлюднення будь-якої іншої позиції, виглядає так, що українським кінодистриб’юторам слід якомога швидше переорієнтувати свою діяльність – далі від Москви. Адже тепер – не маючи змоги тотально контролювати інформаційний простір України шляхом демонстрування власного ідеологічного продукту (закон, який широко забороняє російську мілітарну пропаганду в аудіовізуальній сфері, почне діяти від 4 червня) – Росія починає контролювати його шляхом недопущення в Україну мистецьких послань, які вирізняються від її примітивних пропагандистських настанов.
Сергій Васильєв