ВАЛЕНТИН СИЛЬВЕСТРОВ - ГЕНІЙ… АЛЕ НЕ ПАМ`ЯТНИК
30.08.2020
https://www.facebook.com/sergiy.trymbach
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
28 серпня, МКФ «Молодість», кінотеатр «Жовтень» СЕРГІЙ БУКОВСЬКИЙ нарешті презентував свій новий фільм «В.СИЛЬВЕСТРОВ».
Картина про композитора, який дістав світове визнання і справедливо вважається генієм. То ж вочевидь була спокуса оповісти про велику людину, поставивши камеру десь знизу і спозирати СИЛЬВЕСТРОВА на тлі небес.
- Те, що я побачив,- сказав одразу після перегляду герой фільму,- відділяє цю картину від хибної методи показу композиторів, художників як якихось небожителів. Можна поставити у фільм будь-якого іншого персонажа, в такій стилістиці бомжа навіть неважко собі уявити… Це мені сподобалось.
Справді, БУКОВСЬКИЙ розвинув стилістику, уже апробовану у своїй попередній стрічці, «Головна роль» (у центрі актриса Ніна Антонова, мати режисера). Людина, яка живе у мистецтві, так, але ж воно витворюється із безлічі «низьких» побутових речей і проявів, від яких актриса не тільки не відхрещується, а навпаки - вони є складовою її органіки: в житті і мистецтві, оскільки між ними немає жодних стін і перегородок.
Так і СИЛЬВЕСТРОВ. Геній, який живе у маленькій тісній квартирі на Русанівці, у світі, незрідка такому обдертому і некрасивому, який мало схожий на ті, що можуть народжувати геніїв чи якось і чимось надихати їх. А от, композитор надихається, мелодії в ньому народжуються і живуть, і лягають у партитури.
Щоправда, ті партитури всього лишень набір знаків, які ще належить перетворити на музику. Фільм складається з трьох частин, перша й остання присвячені репетиціям, на яких присутній сам СИЛЬВЕСТРОВ. Щось на зразок батька, якому дозволили постояти біля породіллі….
Ох, батько доволі нервовий. «В партитурі ж усе написано!»- раз по раз вигукує він. Зрештою, твір народжується, але ж які муки!
І це диво треба бачити!! Попри тривалість картини у дві з половиною години. Свою любов і увагу до творчості Тараса Шевченка СИЛЬВЕСТРОВ, окрім усього, пояснює (у фільмі) так: «Він же псалми писав! Вірші, які співаються. Він їх не шліфував…» От як сказалось, так і сказалось. Цей принцип покладений і в основу поетики фільму БУКОВСЬКОГО. В кадрі лишається те, що не прийнято лишати в ньому - це ніби чернетка, яку ще треба вибілити. Може й тре», але ж тоді зникне відчуття свободи, яке буквально пронизує кожен фільмовий план і саму вільну течію стрічки.
Головний і невимовно щасливий (бо це щастя, прожити в кінозалі цю стрічку) фінальний образ-відчуття: ми бачимо Вільну непокріпачену людину, яка із самого свого щоденно-буденного (візуально - так) життя витворює щось таке, що життя те розширює до меж космічних, вселенських.
Тільки є у фільмі не лише Герой, а й Автор, який навіть часом візуалізується в кадрі. Передусім у середній, центральній частині («Зона пам»яті»). Це сам режисер…
Картини б не було (такої!), якби ступінь свободи Автора не дорівнювалась би свободі Героя: Генія, Творця, що живе у «низьких» шарах буття, нітрохи з того не комплексуючи, а радше навпаки - використовуючи матеріал тих «низин» як паливо для своїх польотів у загірні вершини…