"У ЖОДНІЙ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ НЕ ЗНАЙТИ, А ВОНА ІСНУЄ" ОЛЕСЮ ГОНЧАРЕВІ - 100
05.04.2018
У вівторок, 3 квітня, книголюби та поціновувачі української літератури відзначали сторіччя Олеся Гончара. У зв'язку з цим публікуємо присвячений річниці текст Сергія Тримбача.
А 50 літ тому, у квітні 1968-го, я прочитав роман письменника "СОБОР". У січневому номері журналу "ВІТЧИЗНА". Учився я тоді в 10-му класі, писав вірші, цікавився літературою...
Було тепло, сонячно, я сів на лаву на головній площі Олександрії, посеред якої Ленін показував напрям руху у світле майбуття. Й одкрив журнал.
"У жодній енциклопедії світу не знайти вам цієї Зачіплянки. А вона є, існує в реальності. Без звички навіть трохи дивно звучить: Зачіплянка. Хтось колись тут за щось зачепився. І так пішло. В давні, в дозаводські часи було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то завертали сюди, щоб запастися списами. Отоді, може, котрийсь козак і зачепився тут за якусь молодицю, поклавши початок династії..."
Добре пригадую той холодок, що зненацька погнали моїми жилами от сі слова. Село, де робили списи, - так це ж моя рідна Олександрія, яка так само зроджена з козацького зимівника, таким собі козаком Усом чи Вусом... Який теж об щось чи об когось тут зачепився.
"Живуть на Зачіплянці здебільшого праведні люди, або, як Микола-студент сказав би, правильні. Роботяги. Металурги. Ті, чиє життя розбите на зміни, денні і нічні. З одного краю селища сага блищить, з другого — облуплений собор біліє. Старовинний, козацький. А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно. Там народжується метал. Небо тремтить і глибшим стає щоразу, коли металургійний випліскує заграви, бурхаючи з крутого берега лавою розпечених шлаків.
Буре небо над містом, бурі дими...".
І це ж ніби про моє місто. От тільки ні собору, ні бодай невеликої церковки у нас уже не було... Чому? Чому?? Досі я над цим не замислювався...
Я читав доти, поки не дочитав до кінця. Може, це не найкраща книжка, з усіх прочитаних мною. Але саме вона обернула мене до України - реальної й надреальної, тієї, що була, тієї, яку так захотілось не тільки вимріяти, а й побачити своїми очима.
Тому й загавкотіли-зашамкотіли тоді охоронні пси, доволі швидко зрозумівши, якої дії отой Гончаревий роман. Собори душ він піднімав, передусім у душах юних, непокріпачених догмами й прісними наліпками. МОЮ ДУШУ ВІН ПІДНЯВ. І хочеться думати - опустити не дозволив. Не дозволяє. Не дозволить.
ОЛЕСЮ ТЕРЕНТІЙОВИЧУ, СПАСИБІ ВАМ ЗА ТОЙ ДЕНЬ У КВІТНІ. ЙОМУ, ТОМУ ДНЕВІ, 50. ТЕЖ ЮВІЛЕЙ...
Автор - Сергій Тримбач.