Голова НСКУ Сергій Тримбач висловлює співчуття з приводу смерті Віктора Баранова

Я знав його 45 літ - не надто близько, але достатньо, аби сказати: ми втратили талановитого письменника, людину, яка жила словом, літературою, усім, що складає український культуриний космос. 

Він мав хист, мав бажання творити не тільки книжки, не тільки журнали ("Київ" він очолював багато років), а й ті інфраструктури, на яких тримається власне культура. Відтак не дивно, що його обрали головою Спілки письменників - тоді, коли Спілці (усім спілкам) стало зовсім непереливки. Може, ті непрості колізії спілчанські прискорили розвиток його страшної хвороби, з якою він так мужньо боровся. 

Останні наші розмови - як правило, на ходу, в русі - частіше за все стосувалися проблеми зближення, поєднання ресурсів літератури та кіно. Востаннє це було 9 березня, коли верталися з Канева...

Попри тяжкий перебіг хвороби він лишався на диво оптимістичним, приязним, усімхненим.

 

Вічна пам'ять тобі, Вікторе! Низький уклін за труд, за натхнення, з яким ти перемагав і жив. Живи й далі - у пам'яті, у книгах, у вічному українському слові.

 

Сім'ї Вікторовій - найглибші співчуття.