І добрії почуття
14.02.2017
Сергій Тримбач, Берлін, спеціально для сайту НСКУ
Берлінський міжнародний кінофестиваль дістався екватору – поки що все доволі традиційно: у центрі уваги Берлінале фільми, де у фокусі соціальна проблематика.
Щойно, на ранковому вівторкому прес-сеансі, показали фільм «По той бік надії» знаменитого фінського режисера Акі Каурісмякі (цьогоріч йому виповнюється 60). Найактуальніший, мабуть, нині для Європи матеріал – біженці з Близького Сходу. Сірієць Халед (Шерван Хайі) з Алеппо прибуває до Фінляндії на кораблі, у вугільній ямі. Прибуває, хоч його й побачив один із працівників – і зробив так, щоби Халед дістався фінського порту. А там він уже по накатаній – до поліції, звідти в еміграційну службу. Яка видає банальний, трафаретний вердикт: сірійця належить повернути назад, через Туреччину. Уже наступного ранку... Та завдяки одній із працівниць еміграційної служби Халед тікає.
Паралельно, за всіма законами класичної драматургії, ми знайомимось з перебігом життя фінна Вікстрема (чудова робота Сакарі Куосманена). Він залишає дружину, він займається якимось сумнівним дрібним бізнесом, затим виграє чималеньку суму грошей у казіно, купує ресторан – такий, що на ладан дише. Тут уже звичний Каурісмякі – з його гумором, іронічним поглядом на життя фіннів: колектив ресторанчику всуціль комедійні персонажі.
Смішні, смішні й недосконалі люди. Одначе ж як вони перетворюються, на очах, коли треба допомогти біженцю з далекої і малозрозумілої Сирії! Хоча є у Фінляндії й люди, налаштовані войовниче проти зайд, звідки б вони не були. Кілька разів Халед опиняється сам на сам з ними, і таки потрапляє на ніж одного з них. Та герої не вони, герої фільму – прості фінни, які рятують сирійця: приймаючи його на роботу в ресторан (його трансформації – від фактичної «столовки» до суші-бару й індійського кулінарного бенкетування – подано в режимі заледве не ексцентричної комедії). Навіть документ отримує Халед – у той же ексцентричний спосіб.
Словом, режисер досхочу насміявся над своїми співвітчизниками. І разом з тим показав їх як людей, що зберігають у своїх душах справжні гуманістичні почуття, здатність прийти на допомогу – і ближнім і дальнім. Це фільм про людське братство – і цим він зворушує: надзвичайно! Надія на людство і людей не вмирає...
Важко сумніватися в тому, що картина Каурісмякі претендуватиме на призи Берлінале. Вболіватиму за неї, за нього.
Сергій Тримбач