Нагорода за... «культурні смисли»
22.12.2016
Репортаж із нагородження Премією імені Джеймса Мейса-2016 за громадянську позицію в публіцистиці заступника голови НСКУ, кінознавця, історика культури Сергія Тримбача, що відбулося 24 листопада 2016 року.
Вадим Лубчак, Ольга Харченко, «День»
Цьогорічне нагородження лауреата найпрестижнішої премії за громадянську позицію в галузі публіцистики відбувається у складний для країни час. У меморіальний тиждень вшанування пам’яті мільйонів жертв Голодомору — однієї з найбільших катастроф в історії України — країна де-факто продовжує перебувати у стані війни. Кожного дня ми отримуємо повідомлення зі сходу про загибель наших захисників, десятки поранень... Геноцид проти українців продовжує відбуватися на Донбасі руками агресора, активно переслідують і порушують права людей в окупованому Криму. За таких умов важлива готовність кожного українця проявити громадянську позицію, відтак головний принцип Премії в такий складний час набуває особливої ваги.
«Новим лауреатом Премії імені Джеймса Мейса стає... Сергій Тримбач! — оголошує голова Громадської ради конкурсу з присудження Премії імені Джеймса Мейса, Надзвичайний і Повноважний Посол України, письменник Юрій Щербак у редакції «Дня».
За сім років присудження премії Джеймса Мейса — це вперше, коли високу відзнаку здобуває не професійний журналіст, історик або філософ, а дослідник історії культури. Представник рідкісного, але потрібного для країни фаху.
«На мою думку, Премія імені Джеймса Мейса є однією з найпрестижніших національних премій, які вручаються публіцистам, журналістам, письменникам. Це не локальна премія газети «День», а справді почесна відзнака, яка сьогодні визначає рівень нашої публіцистики взагалі. Тому я з великою приємністю голосував за вручення цієї премії Сергію Тримбачу, — продовжує Юрій Щербак. — Він — відомий кінокритик, публіцист, людина, яка обстоює не лише інтереси українського кінематографа, а й української культури взагалі. Він один із найвизначніших публіцистів, які друкуються в газеті «День», і, на мою думку, цілком відповідає тому рівню, якого вимагає Премія імені Джеймса Мейса. Ми знаємо плеяду блискучих авторів газети «День» — Сергія Грабовського, Ігоря Сюндюкова, Ігоря Лосєва, Валентина Торбу... Всі вони є лауреатами Премії ім. Дж. Мейса і з гідністю носять це звання, вони зробили великий внесок у розвиток української публіцистики. Пан Сергій Тримбач також є дуже яскравим, помітним автором. Він був донедавна головою Спілки кінематографістів, брав активну участь у розвитку цього дуже важливого виду мистецтва для нас. І свої роздуми, враження передавав у дуже активній, цікавій публіцистичній формі, друкуючи свої проблемні статті в газеті «День». Пан Сергій слідує головній лінії Джеймса Мейса — він описує наше постгеноцидне суспільство, він ставить діагноз тим явищам, які стоять на заваді розвитку нашої культури, зокрема кінематографа. Він брав активну участь у процесах декомунізації, дерадянізації — це те, до чого свого часу закликав Джеймс Мейс. Його статті завжди блискучі за формою та сповнені глибокого змісту. Я не сумніваюся, що це ім’я буде таким же яскравим у плеяді лауреатів Премії, як і його попередників».
Ім’я Сергія Тримбача давно відоме читачам «Дня» та культурній спільноті країни. Він — знаний український кінокритик, кінознавець, кіносценарист, екс-голова Національної спілки кінематографістів України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка (2008). А ще — автор численних публікацій, присвячених історії та сучасності українського кіно. Автор «Дня» з 1999 року, в якому дебютував матеріалом «Довженко — це наше майже все. Неювілейні роздуми з нагоди 105-ї річниці від Дня народження великого художника». До речі, тема Голодомору також була предметом дослідження та переосмислення у Сергія Тримбача. Він виступив сценаристом стрічки «Живі» (2008 рік, режисер Сергій Буковський). Але головний критерій, за який журі обрало саме цю кандидатуру, — готовність завжди виявляти громадянську позицію і дотримуватися своїх принципів у боротьбі за розвиток національної культури. «Знов і знов пригадуються слова Черчилля: навіщо ми воюємо, коли не хочемо давати грошей на культуру? На культуру, на кіно (наш суперпрофесійний та суперпатріотичний Мінфін планує аж сотню мільйонів гривень на кінематограф наступного 2017 року), на розбудову ЗМІ... Як Донбас звільняти будемо, коли їх мізки вже стільки років бомбардуються московськими інформгарматами? Військові гармати тут безсилі — невже це комусь незрозуміло в постіндустріальну добу?» — говорить Сергій Тримбач в одному з останніх блогів на сайті «Дня» «Навіщо ми воюємо?».
«Джеймс Мейс сказав у своїх працях правду, яку ми не були готові прийняти: «Незалежність отримала УРСР». Тоді всі думали — про що це, ми вже незалежна країна... Але цей точний діагноз треба було почути і зрозуміти. Всі ці 25 років тривав не просто демонтаж УРСР, а його розграбування. Натомість паралельно майже нічого не будувалося. Своєю Премією ми започаткували конструювання концепту, який має бути адаптований в кожній школі, в кожному виші, в кожній редакції, зрештою — в головах журналістів, — сказала головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — Важливо, щоб меморіальний тиждень, який зараз триває, увесь час був у пам’яті українців, відбувалося осмислення покинутих важливих тем. Кожного року був акцент на певній темі, яку супроводжували лауреати Премії. І вже зараз можна порівняти, скільки зроблено тими людьми, які одержали цю нагороду. Цього року ми зробили особливий акцент. Він обумовлений словами Черчилля: якщо не дбати про культуру під час війни, тоді за що ми воюємо? Треба пронизати культурними смислами все життя. Для «Дня» завжди було важливо розуміти, з якої країни ми виходимо. У 90-х роках у мене не було відчуття, що ми відкидаємо все минуле і починаємо з «чистого аркуша». Тому ми у «Дні» увесь час намагалися зберегти Україну Віктора Глушкова, Олега Антонова, Олександра Довженка, Віктора Некрасова, Валерія Лобановського... Багато з цих людей, можливо, були не в захваті від моделі, в якій Україна здобувала незалежність, вони вважали, що країна до цього не готова. Але в радянському форматі вони багато робили для того, щоб Україна взагалі була. Для мене надзвичайно цінна культурна тяглість, спадкоємність і примноження».
«Саме ім’я Джеймса Мейса примушує нас, українців, з благоговінням думати про те, скільки може зробити людина, яка поставила перед собою чітку та глибоко артикульовану самим своїм єством мету. Бо ж ми так часто опускаємо руки, заледве зустрінемось із найменшими труднощами. Мейс здолав інерцію та нехіть інтелектуалів і державних мужів Заходу, які й чути не хотіли (а деякі так роблять досі) ні про який український Голодомор, ні про яку війну сталінського режиму проти України та українців. Він пробив стіну, за ним пішли інші. Зробив те, що, до прикладу, не зміг зробити в 1930-х британський журналіст Гарет Джонс — мужній, витривалий, проникливий аналітик української трагедії (мені довелося працювати над фільмом «Живі» Сергія Буковського, де йдеться якраз про Джонса). А ще приклад Мейса засвідчує необхідність засвоєння уроків історії, — каже лауреат Премії Джеймса Мейса-2016 Сергій Тримбач. — На жаль, в Україні це якось не складається. Ми так і не відрефлексували на те, що трапилося з нами на рубежі 1980—1990-х. А власне, б’ючи ритуальні поклони Тарасові Шевченку та його Музі (музам!), досі не завдали собі клопоту вдуматися, вчитатися в його Послання до нас — «і мертвих, і живих, і ще ненароджених». Один із наслідків — у нас під маскою лібералів правлять банальні визискувачі та злодії. Шевченкове слово до них не доходило і не дійде, бо ж «оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують...» Почуймо Шевченка. Почуймо Олександра Довженка, який не раз закликав українців схаменутись і прислухатись до себе, до плину історії. Почуймо Мейса, великого американця та великого українця. Моя подяка редакції газети «День», яка докладає багато зусиль до того, щоби це сталося. Подяка журі Премії імені Джеймса Мейса, яке поцінувало мою роботу на полі культури, полі пам’яті. Лупаймо цю скалу — і свого, рано чи пізно, досягнемо».
Уже за традицією вручення Премії імені Джеймса Мейса в редакції «Дня» стало хорошим приводом для відкритої дискусії друзів-однодумців, найкращих публіцистів країни. Участь у заході взяли вже згадані — ініціатор Премії, головний редактор газети «День» Лариса Івшина; голова громадської ради конкурсу, Надзвичайний і Повноважний Посол України, письменник Юрій Щербак; а також доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України 20—30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України Станіслав Кульчицький; лауреати Премії попередніх років — редактор відділу «Історія та Я» газети «День» Ігор Сюндюков, редактор відділу політики газети «День» Іван Капсамун, журналіст відділу політики «Дня» Валентин Торба.
«Я вважаю це абсолютно правильним рішенням, бо потрібно виходити з того, що зараз культура — це якраз та інтелектуальна царина, яка як ніколи раніше є життєво важливою для українців. Річ не лише в тому, що, по суті, у війні, яка зараз триває на сході, ми захищаємо не лише свій суверенітет та незалежність (це перший зовнішній вимір, який неможливо заперечувати), але ми захищаємо культуру від навали варварства. Це необхідно усвідомлювати, — зазначає лауреат Премії Джеймса Мейса-2010, редактор відділу «Історія та Я» газети «День» Ігор Сюндюков. — Крім того, без культури, інтелектуальної свободи і водночас — інтелектуальної відповідальності, що важить не менше, у нас за визначенням ніколи не може бути ані успішних реформ, ані руху вперед взагалі. Це неможливо в принципі. Безчесність, брехливість, жорстокість у політиці й у бізнесі, нестримна жадібність — все це, найперше, бере свій початок від нульового рівня культури. Не забуваймо про приватизацію думок та свідомості, що також накладається на наші величезні проблеми. Переходячи конкретно до нашого лауреата: якби Сергій Тримбач зробив лише одну справу, а саме науково опрацював і видав у повному обсязі щоденники Олександра Довженка, й більше нічого, — він би вже зробив визначний внесок у нашу культуру. А ця людина, глибокий інтелектуал, також є автором блискучих культурологічних, історичних есе на сторінках газети «День», здебільшого в рубриці «Культура». Його тексти викликають резонанс, спонукають до роздумів та дискусій, вони посіли достойне місце в нашій інтелектуальній сфері й журналістиці. «Вихід треба шукати там, де був вхід», — каже народна мудрість. Отже, нам у пошуках виходу потрібно повернутися певною мірою назад, до входу, до наших одвічних джерел, які ми втратили і без яких ми дуже сильно заблукали. Блискучі статті, есе, розвідки, книжки, автором яких є Сергій Тримбач, роблять дуже суттєвий внесок у цю вкрай важливу справу».
«Свою велику принциповість і наполегливість американець Джеймс Мейс проявив у такій важливій і трагічній темі для України, як Голодомор. І дуже важливо, що свого часу «День» підтримав і надав загальноукраїнську трибуну Мейсу. Проте його приклад стосується не лише болючої теми Голодомору. Боротьба Джеймса за справедливість виходила далеко за межі його сфери діяльності і, насамперед, містить у собі прояв громадянської позиції. Це, власне, відображено й у назві Премії. Тому її лауреатами ставали різні люди, з різних сфер, і не обов’язково, щоб вони проявляли себе суто в темі дослідження й висвітлення теми Голодомору-геноциду проти українців, — наголосив лауреат Премії Джеймса Мейса-2015, редактор відділу політики газети «День» Іван Капсамун. — Минулого року я мав честь одержати Премію за багаторічну і послідовну роботу з висвітлення відомої резонансної «справи Гонгадзе — Подольського», яка продовжує тримати країну в минулому, тому що вже понад 16 років немає юридичної відповіді щодо замовників злочинів проти журналіста Георгія Гонгадзе та громадського діяча Олексія Подольського. А це свідчить про відсутність, незалежно від зміни влади, бажання реформувати державу. Отже, країна, незважаючи на непоодинокі масові протести і криваві події, все ще перебуває в кланово-олігархічній системі координат, закладеній другим президентом Леонідом Кучмою. Відзнака за громадянську позицію в цій принциповій темі, яка стосується новітньої історії України, є прикладом всеосяжності й значимості самої Премії».
«Взагалі я вважаю, що в різних сферах українського життя на найвищих щаблях (і не тільки) не вистачає принциповості і принципових людей, які думали б не лише про власні, а насамперед про суспільні та державні інтереси, — продовжує Іван Капсамун. — І мені дуже приємно передати естафету лауреата Премії імені Джеймса Мейса відомому кінознавцеві Сергію Тримбачу, який є великим митцем сучасності. А головне — прикладом принципової позиції у сфері культури. В одній зі своїх останніх статей у нашій газеті Сергій Тримач пише: «Один із наслідків мінімізації впливу культурницьких громад (не тільки творчих спілок) — культура нації щораз понижувалася у статусі. А в деяких регіонах, передусім у Криму і Донбасі, її майже зовсім повимивали звідусіль, щоб і духу не було. Кіно — в тому числі. По суті, здали-віддали частину території України вже тоді (у 1990-х роках. — Авт.) — те, що сталося 2014-го, виявилось закономірним підсумком подібної "стратегії"». Як-то кажуть, «в яблучко», адже в політичній площині склалася абсолютно аналогічна ситуація, коли той же Кучма ще в 1990-х роках фактично віддав на відкуп Донбас місцевим кланам — в обмін на лояльність та підтримку на виборах. Таким чином, сьогоднішні проблеми з війною і втратою території та людських життів — це наслідок політики й культури тих часів. Сергій Тримбач абсолютно заслужено одержує цю нагороду, адже упродовж багатьох років встановлює точний діагноз стану українського кінематографа і культури загалом, а головне — в теоретичній і практичній площині, адміністративно і творчо — дає рецепт, що потрібно робити. І робить! Для постгеноцидного суспільства це вкрай важливо».
Через стан здоров’я завітати на нагородження до редакції «Дня» не зміг перший лауреат Премії Джеймса Мейса-2009, кандидат філософських наук, відомий публіцист та автор «Дня» Ігор Лосєв. Однак, навіть перебуваючи в лікарні, він попросив телефоном передати привітання новому лауреатові.
«Я вважаю, що кандидатура Сергія Тримбача як чергового лауреата Премії імені Джеймса Мейса є цілком гідною. Це вдалий вибір, з чим я лише вітаю членів журі конкурсу. Мені здається, що це додасть і Премії, й газеті, та й нашій культурі загалом, — говорить Ігор Лосєв. — Дуже приємно, що в цей важкий час редакція газети і комісія Премії зробила свій вибір саме на користь людини зі сфери культури. Зрештою, ми воюємо за те, щоб збереглася і в подальшому розвивалася українська культура, а Сергій Тримбач належить до її гідних представників. Я читав багато його текстів і публікацій у нашій газеті й в інших виданнях; на моє враження, він завжди посідав таку позицію, яку з повним правом можна назвати громадянською. Певен, що звання лауреата Премії імені Джеймса Мейса ця людина нестиме з честю в майбутньому і цією відзнакою надихатиметься на нові дослідження й відкриття у сфері культури».
Станіслав Кульчицький, історик, автор «Дня», який має великий доробок з історичної тематики у газеті, у церемоніальній промові зауважив: «Премія Джеймса Мейса — це не просто громадська премія, а премія громадянського суспільства. І газета «День» в цілому вже давно є його органом-інформатором, рупором. Без неї не було б багатьох журналістів, а також великої кількості понять і смислів, які вперше були винайдені і розкриті у «Дні». Це безцінний внесок у новітню історію. Безкінечно поважаю цьогорічного лауреата Сергія Тримбача за те, що відмовився очолювати ту Спілку, яку певний час очолював. Пам’ятаю лозунги, широко поширені у Радянському Союзі: «Із усіх засобів пропаганди найважливішим є кіно», і це правильно. Те, що ми занедбали вітчизняну кінематографію за останні 20 років, не робить нам честі, а те, що вона потрошку піднімається, — заслуга Тримбача також. Крім того, він уже багато років всіма доступними засобами доносить до суспільства знання про історію культури. Вітаю з цією премією, і будемо працювати разом!»
Юрій Мироненко, член правління Інституту соціально-економічних досліджень (ІСЕД), який цього року забезпечив матеріальну складову Премії Джеймса Мейса, відмітив: «Важливо відзначати принципових і послідовних журналістів, які не бояться братися за складні теми. Джеймс Мейс був одним із небагатьох людей, які підняли тему Голодомору відкрито. І тепер зрозуміло, що його напрацювання та інтелектуальний спадок є безцінними. Якщо не будуть знаходитись люди, які здатні братися за складні теми, то суспільство може повторювати історичні помилки через невігластво. Корені трагедій лежать у замовчуванні. Тому така премія надзвичайно важлива, і ми, як Інститут соціально-економічних досліджень, вирішили її підтримати. Газета «День» завжди піднімає не тільки актуальну проблематику, а й стратегічні теми, шукає першопричини негараздів, робить прогнози. Це справжній пласт культури і подій, навіть значно більше, ніж просто газета».
Фото Руслана Канюки
Вадим Лубчак, Ольга Харченко, «День», 24 листопада 2016 року