Анджей Вайда. Післяобраз
11.10.2016
Голова НСКУ Сергій Тримбач на смерть польського кінорежисера, класика світового кіно Анджея Вайди, який пішов увечері 9 жовтня 2016 року на 91-му році життя.
Про смерть Вайди я дізнався під час прощання з актрисою Оксаною Батько-Нищук в театрі імені Івана Франка. Один біль наклався на інший – перед моїми очима ридав від горя Євген Нищук...
І тільки увечері, йдучи з Будинку кіно на зупинку тролейбуса, у мене потекли з очей сльози. Попри те, що небеса, які проплакали цілісінький день, ущухли. «Чого ти плачеш, старий ти дурню? – запитував я себе. – Вайда прожив 90 літ, не те, що твій батько, який розкошував під сонцем рівно на півстоліття менше. Він прожив життя, якому можна тільки позаздрити. Зняв фільми, які дістали світову славу, які перевернули життя багатьох поляків, людей інших країн, твоє життя, зрештою. Бо коли б ти не побачив «Попіл і алмаз» – бути тобі іншою людиною. А «Катинь» сказала правду, яку він, син польського офіцера, розстріляного під тією Катинню, вистраждав усім своїм життям. Вайда був саме тим поляком, який примусив тебе полюбити себе і свою історію. І більше замислюватися над своєю...»
– У вас хтось близький помер? – запитала мене, уже на зупинці, дівчина.
Я тільки хитнув головою: так, дуже близький. Сльози не хотіли зупинятись.
І подумалось: Вайда помер в неділю, увечері. Як і Олександр Довженко, який пішов із життя об 11-й недільного листопадового вечора 1956 року.
На Довженковій могилі на Новодівичому цвинтарі у Москві написано: «Умер в воскресенье».
Невже вони не воскреснуть?
Фото зроблено мною у Варшаві два роки тому, під час зустрічі Анджея Вайди з невеликою групою українських критиків і журналістів. Поруч український кінознавець, співробітниця Польського інституту у Києві Олена Бабій.
Сергій Тримбач