22 липня – роковини смерті Костянтина Степанкова
22.07.2015
Одинадцять літ тому, 22 липня 2004-го, полишив нас Кость Петрович Степанков. Актор Божою милістю, людина незвичайної харизми. Батьківської найбільше – чи ж не тому часто грав ролі батьків, та й у житті йому це вдавалося якнайліпше. Яку сім’ю створив він, разом з Адою Миколаївною Роговцевою! Одне із чудес нашого життя...
В сім’ї тій напрочуд легко творилися вірші. Писала й пише сама Роговцева, і її діти, Катя і Костя (він, на превеликий жаль, уже покинув нас). Один із синових віршів Кость Петрович любив особливо.
– Хто се співає?
– То спомин ховає
Мелодію щастя в скарбницю бажань (…)
– Що се за стогін?
– То материн спомин,
то мати шукає дитинство дітей (…)
– Звідки ся казка?
– То Мамина ласка, то Мамине щастя – діти дітей.
І Катя, дочка. Надзвичайно зворушливими є її вірші, присвячені Костю Петровичу. Особливо ж про останні місяці батькові, коли вже не було вороття, коли смерть стояла на порозі, усе не наважуючись перескочити хвилі ніжності й одчаю. І вірші, Катині.
В легкой смерти отказано, –
В действие – приговор!
Так с тобой мы наказаны
и бессильны отпор
дать, и накрепко связаны
муки смертной узлом,
и терпеть мы обязаны.
Смерть сквозь Жизнь напролом…
Він заслужив таку смерть – через важку, дуже важку хворобу, так, але ж якою любов’ю були сповиті останні дні його. Тією любов’ю, яку він вклав у людей, передусім у сім’ю свою. Бо знав високий поетичний закон: «З коханими не розлучайтесь!» Ні в біді, ні в радощах і щасті. Ні навіть у смерті.
Й відтак не можна без сліз читати Катин вірш, останнє звертання до батька:
Мій таточку, княже,
На птаха подібний…
Ти срібними крильми
Махни на півнеба!
Лети, бо вже досить!
Лети, бо вже треба!..
Відлетів, а все залишилося на своїх місцях. Зроблене, сотворене любов’ю – не вмирає. Сказано ж: немає загадки творчості, є вічна загадка Любові. Розгадуючи її, кожен творить свою Книгу Буття. http://wscbet.com
Костю Петровичу, аби Ви тільки знали, як багато людей любить Вас! А втім, Ви знаєте.
Сергій Тримбач