КІНОСПІЛЬНОТА ВИМАГАЛА ПРИБРАТИ ЦЮ ДАМУ ЧОТИРИ РОКИ. НАРЕШТІ ВОНА ЙДЕ... НЕ СПІЛЬНОТА, А ОТ СЯ ДАМА.
06.07.2024
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Вона - це Марина Кудерчук, досьогодні голова Держкіно. Від самого початку 2020 року. Тоді, у 2020-му, у червні, керівництво Спілки кінематографістів запросило пані керовницю на зустріч: треба ж познайомитись, з'ясувати плани.
У Синій залі Будинку кіно зібрались провідні кінематографісти. Кудерчук одразу сказала, що прийшла послухати, а не говорити сама (вона справді усі ці роки була практично глухоніма, окрім якихось загальних фраз - нічого, що нагадувало людину хоча б з мінімальним інтелектом). Ганна Чміль, яка багато літ керувала кіногалуззю, її державним сектором, почала, дуже ввічливо, навіть благально, просити її: не чіпайте Довженко-центр (бо загроза вже була, керовніца вирішила "скостіть фінансірованіє" кіноархіву, вочевидь сплутавши його зі складом "готовой продукції")! Кудерчук похопилась і зі словами "Я нє буду ето слушать", залишила зал. Досі пам'ятаю вираз обличчя Романа Балаяна, який розводив руками: "Бачив я багатьох чиновників, але таку-от зустрічаю уперше".
Нічого іншого не лишалось, як написати колективне звернення до Президента Володимира Зеленського: заберіть цю нікчему, от се хамло! Не те що не звільнили - навіть не відповіли. Чотири роки більшість кінематографістів (так, більшість, була й прикорлена меншість) вимагали, знов і знов, очистити керівне крісло. Нам не раз пояснювали: не тратьте сили, за Кудерчук стоїть всесильний пан, якому начхати на всі ваші вимоги.
Упродовж останнього року боротьба продовжилась. Спілка кінематографістів подала до суду на Кабмін, який задовольнив прохання Держкіно і продовжив (незаконно!) повноваження Ради - тієї самої, що вирішує питання розподілу коштів на підтримку фільмових проєктів. Пройшли всі судові інстанції, крапку поставив Верховний суд - на нашу, кіноспільноти, користь. Держкіно тут же оголосило конкурс для обрання нової Ради й одразу ж дало зрозуміти: не чекайте жодної прозорості, усе зробимо, як захочемо; і поставимо тих, кого вважаємо за потрібне.
Кіноспільнота виступила з новою заявою. Вимагаючи прозорості процедур і, знов-таки, звільнення Кудерчук... Хоча ніхто не сподівався на швидку розв'язку. І ось тепер...
А що тепер? Кудерчук скинули, як баласт. Хоча нітрохи не здивуюсь, якщо ми вже завтра побачимо її в якомусь іншому керівному кріслі - навіть у Мінкульті, чом би й ні? А в Держкіно призаначать когось в.о., себто без конкурсу і без будь-якої прозорості. Дуже можливо, що це буде не Муму безголосе, а людина з поставленим голосом і вмінням говорити. Одначе з такою ж ступінню цинізму і з такою ж кудерчуківською зневагою до Культури, Кіно і людей кіно. І з такою ж готовністю плювати на кінематограф і виконувати указівки невидимих босів...
Всі ми пам'ятаємо, як кандидат у Президенти Зеленський висміював, і справедливо, кадрову політику свого попередника. Одначе кадрові фортеля, які спостерігаємо нині, не снилися ще нікому. Щоби чотири з половиною роки галуззю керувала людина ну абсолютно непрофесійна, а на додачу цинічна і безпринципна, з якимось лютим презирством до професійної спільноти,- таке треба пошукати в історії...
До речі, як історик кіно скажу: вся ця сага кудерчуківська лишиться в історії кінематографа. Як ганебна сторінка теперішньої державної влади. Приклад того, як внутрішній ворог, без жодних ракет і пострілів узагалі, нищить культуру, сам дух її, саму інфраструктуру її.
Пані Кудерчук і ті, хто стояв і стоїть за нею - ви вже лишились в історії, ви в ній лишились - як вороги, люті і знавіснілі. Тільки ми вас не боїмось, й нехай через роки, а переможемо. Одначе ж не розслабляймось, вже завтра можемо отримати нові постріли - шрапнеллю, скажімо.
Із паралельним вимиканням енергії і всього, що живить культуру.