Зустрічі ветеранів НСКУ
07.06.2024
Для вуха сучасного, так би мовити, діджиталізованого, вписаного в шалену динаміку навколишнього світу, це словосполучення звучить, як привіт із далекого минулого вимовлений незнайомцем. Можна привітати у відповідь, а можна не витрачати час навіть на це… Але…
Багато років тому зовсім випадково я потрапила на зустріч ветеранів NASA. Астронавтів там було лише троє, а от інженерів, електриків, механіків, медиків, які в різні роки обслуговували легендарні космічні місії, було чоловік сорок. Після привітань, рукостискань та обіймашок розпочалася урочиста частина – нагородження ювілярів. Я помітила, що після початку вечора зал продовжував заповнюватися людьми, серед яких було дуже багато зовсім молодих. Мені пояснили, що це студенти, курсанти, молоді інженери, механіки, медики.
Незабаром у залі яблуку не було де впасти, а народ усе прибував. Одного з ветеранів, який був провідним вечора, зустріли гучними оплесками та веселими вітальними вигуками. Потім почалося невимушене спілкування всіх з усіма, під час якого я зрозуміла, якою повагою користується тут кожен ветеран і наскільки він цікавий присутнім. Історії з життя, веселі та різні сипалися, як із рогу достатку. Жодне із запитань із зали не залишилося без відповіді. Я не все розуміла, але загальна драйвова атмосфера взаємного інтересу захопила навіть мене.
Йшли вибілені сивиною ветерани дуже втомленими і дуже задоволеними. Йшли під оплески всього залу. Виявилось, що такі зустрічі відбуваються щомісяця і не завжди потрапити на них вдається всім охочим.
Я згадала цю історію два дні тому, коли прийшла до Синьої зали Будинку кіно на вечір ветеранів Національної спілки кінематографістів України. Душею цього щомісячного зібрання є режисер Георгій Давиденко та його багаторічні соратниці, завжди по зірковому елегантні Людмила Шейкіна та Ірина Юркова.
Згадали тих, хто нещодавно пішов. Тепло привітали ювілярів та іменинників.
Людей було небагато, але ж в залі сиділи ЗІРКИ (!). Справжні зірки!
Ті, хто створював та зберігав український кінематограф та його традиції.
Ті, чиї роботи в різні роки представляли нашу країну на престижних міжнародних фестивалях.
Ті, хто фіксував (зберігаючи таким чином для майбутніх поколінь) величезну кількість унікальних документальних свідчень з історії нашої країни.
Кожен із них - справжній профі. Так, знімали вони частіше на плівку шосткинського хімкомбінату Свема, а монтували за величезними монтажними столами, місце яким сьогодні в музеї, але у кожного з них і сьогодні є чому повчитися. Головне захотіти їх почути, а користь від почутого для молодих кінематографістів точно буде, бо кожен ветеран – кінематографіст є істотою штучною, високоосвіченою, яка має колосальний творчий та життєвий досвід.
Кожен з них дбайливо зберігає пам'ять про колег, що пішли в засвіти та їхню творчість, а ще величезну кількість безцінної інформації про минуле українського кінематографа і, як раніше, кожен з них вдивляється у навколишній світ допитливим поглядом кінематографіста.
Чого тільки варте спілкування з душею клубу ветеранів Національної спілки кінематографістів України Георгієм Давиденком - лауреатом дев'яти міжнародних кінофестивалів, режисером п'ятдесяти науково-популярних, хронікально-документальних та навчальних фільмів, учасником миротворчої місії ООН на Балканах.
Під час останньої зустрічі ми переглянули його документальний фільм про зародження української армії. Георгій Іванович розповів, що більшість побачених на екрані молодих солдатів та курсантів, сьогодні очолюють нашу армію.
А нещодавно, після вечора Романа Балаяна, наповненого безцінними спогадами режисера про минуле та роздумами про сьогодення, та майбутнє кінематографа, я години на дві затрималася у Будинку кіно розмовляючи з Анатолієм Вишневським. Кожен епізод з його довгої біографії заслуговує на окрему статтю, адже працював він другим режисером у фільмах Романа Балаяна, Миколи Мащенка, Григорія Кохана, В'ячеслава Криштофовича, Леоніда Бикова... Другий режисер – це не професія. Це - покликання. І саме за вірність покликанню «незамінний другий» був удостоєний Ордену «За заслуги» за режисерську майстерність. Нагороди такого рівня другі режисери ніколи не отримували...
А скільки могла б розповісти про українську школу мультиплікації та про професію режисера та художника-мультиплікатора Наталія Марченкова Наталія Марченкова– Заслужений діяч мистецтв України, яка створила десятки мультиплікаційних фільмів…
А якими наповненними та цікавими є всі вечори українського кінорежисера, сценариста, лауреата Шевченківської премії, Заслуженного діяча мистецтв Олега Бійми.
А чого варта робота кінознавця та журналіста Стелли Кломінської Стелла Кломінська. Сьогодні вона - популярний ФБ-блогер і справжній зберігач пам'яті про кінематографістів різних поколінь.
Мені здається, що творчі ВУЗ-и недооцінюють користь від спілкування студентів (та й педагогів) з тими, хто пройшовши свій довгий шлях у кінематографі, зберігає в пам'яті тисячі файлів з найціннішою інформацією про все, що пов'язано з їхніми кіно-професіями. Головне, щоб ці зустрічі не перетворювалися на лекції, а залишалися максимально неформальними і тоді взаємний інтерес творчих людей наповнить кожного з них енергією живого спілкування.
Дякую об'єднанню ветеранів НСКУ! Дякую і бажаю всім нашим немеркнучим зіркам здоров'я та мирного неба.
Валерія Іваненко Valeria Ivanenko