ОХОРОНЕЦЬ СВІТОВОГО ДЕРЕВА
20.05.2024
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Так називається вступна стаття Оксани Луцишиної до книжки ІВАНА ЧЕНДЕЯ (1922-2005), що побачила світ цьогоріч у видавництві «Комора». Сьогодні День народження ЧЕНДЕЯ, одного із найталановитіших і найсвітліших на іконостасі українського письменства! Нині його постать щораз вивищується, набуває нових барв та суголосків…
У тому числі і в кіно, адже Чендей був співавтором сценарію фільму «Тіні забутих предків». Співавтором аж ніяк не формальним, як це іноді буває при екранізації класичних літературних текстів. Чендей - закарпатець, знавець культури Карпатського регіону, Карпатського, сказати б, Космосу. Який і постав у фільмі Параджанова! У стилістиці, яку правильно називати Міфопоетичною. Оскільки в основі тут - міф, обрядовість, ритуал…
Пригадаймо «Тіні…» - смерть, народження, вінчання, Різдво, навіть праця повсякденна - усе замішано на обрядових ритуальних дійствах, кодом яких був захист від ворожих сил, що можуть зруйнувати от сю циклічність, от сю повторюваність, яка і є тим муром, за який належить сховатись…
«Чендей,- пише Луцишина,- назагал дуже уважний до міфу. Міф для нього нерозривно пов’язаний з ритуалом, і в цьому криється третій код його прози…». Справді так, спорідненість поетики прози Чендея і поетики кінематографічного шедевру промовляють про це більш ніж виразно.
Розумів це і сам письменник. Ось одне із його останніх інтерв’ю, яке він дав Олександрові Гаврошу:
- Пане Іване, Рената Король (редактор кіностудії.- С.Т.) пише, що в сценарії ви слідували майже за Коцюбинським.
- Так.
- А що там було вашого?- Сценарій фільму і повість – це різні жанри. Основою фільму була повість «Тіні забутих предків». Її треба було перекласти на кінематографічну мову. Це було моїм завданням. Але не треба було йти сліпо за повістю. Можна було й домислювати, розширювати. Так і виникло дещо, чого не було у повісті.
- Наприклад?
- Вечеря на Святвечір удвох Івана з жінкою. У Коцюбинського цього епізоду нема. Це вже доклалася рука сценариста. - Вам потрібен був цей епізод для створення любовного трикутника?
- Йо.
- А вертепне дійство є в повісті?
- Здається, нема.
- Чи багато таких моментів, яких не було у повісті?
- Небагато, але є.
- А які епізоди ви не включили в сценарій? Адже сюжетна лінія дуже коротка. Фільм небагатослівний, у ньому майже не говорять. Ваш сценарій теж був більше зображувальний?
- Так. У сценарії довгих діалогів не було. Він базувався не на прямій мові.
- Рената Король пише, що ви подали варіанти, з яких вибрали один. Чим ці варіанти відрізнялися?
- Вже не пам’ятаю.
- Довго працювали над сценарієм?
- Він порівняно скоро був написаний. Десь за два місяці.
- Параджанов до вас приїжджав?
- Він був тут. Ми з ним робили канву, визначалися, що там має бути.
- Тобто з самого початку це вже була спільна робота?
- Так.
- Потім ви це олітературнили і він вніс свої правки?
- Я зробив літературний сценарій, а він – режисерський.
- Які його правки були внесені до сценарію?
- Вони були пов’язані з вимогами кіномистецтва, щоб зробити динамічнішим дійство.
- Як ви відреагували, що стали співавтором сценарію? Вважаєте, це заслуженим?
- Оскільки робота від початку велася в парі, разом розробляли плетиво сюжету, то воно було закономірним.
- Чи внесли ви щось закарпатське?
- Було таке. Ось та згадана святкова вечеря. Десь у мене зберігся той сценарій. Але не знайду, бо багато разів з того часу все в хаті перетряслося.
- Може, пані Марія допоможе?
- Ні. Вона не була моїм секретарем, як у деяких родинах, де дружина торкалася кожної сторінки.
- Параджанов жив у вас?
- Так, два тижні.
- Він хотів пройнятися духом, зануритися у середовище?
- Так, активно проводив час. Знайомився з художниками. Зустрічався з Федором Манайлом. Він сам знаходив собі компанію. Був дуже товариським, комунікабельним.
- Тоді він ще був невідомим?
- Так.
- А чому ви відразу погодилися взятися за цю роботу?
- Виникла така ситуація. У мене був договір з кіностудією Довженка, і я його не виконав. Тобто, виконав, але робота не була прийнята. І в мене виник борг перед студією. А це була одна з можливих форм погасити борг.
- Ви мали вже проплачений аванс?
- Йо.
-То погасили борг?
- Так, стягли з мене гонорар за фільм. Так що я сценарій написав, але нічого не отримав. (9 серпня 2001 року)
Опубліковано в «Новинах Закарпаття» 20 травня 2023 року