РОМАН. КЛАСИКА ДОБРОТИ І ЛЮДСЬКОГО ШАРМУ. СЬОГОДНІ НАРОДИВСЯ РОМАН БАЛАЯН…
15.04.2024
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
На фото я одразу з двома кінокласиками. Другий - Довженко, що замріявся трохи (назвали б вашим іменем кіностудію - подивися б я на вас: стрьомно!). Утім, Роман сам себе класиком не вважає. Не підтримує і моду заледве не все, що робиться в мистецтві, оголошувати «геніальним», «видатним», «зірковим». «Коли ви бачили фільми Фелліні - як можна після цього оголошувати себе генієм?».
Роман справляє враження такої собі розслабленої людини, такого собі улюбленця фортуни. Насправді не так. Він дуже дисциплінований, скажімо. Ніколи не запізнюється. До моїх запізнень звик, але все одно фіксує: «Ну, ви як завжди. Хоча б раз вчасно прийшли…». Іноді я усе ж приходжу вчасно, а запізнююсь не більше, аніж на чотири-п’ять хвилин.
Разом з тим він поблажливий до людських слабкощів. Каже, наприклад:
- Усі нероби студії імені Довженка мріють потрапити до мене в групу, бо знають, що я нікого не виганяю. Скільки разів директори фільмів казали мені вигнати того чи того, бо з ним неможливо! Інші давно би прогнали. Микола Мащенко (кінорежисер, колишній директор Довженкової студії) взагалі б убив… Ось приклад: треба мені в кадрі лампу з зеленим абажуром. Художник приніс з червоним. Одначе я не можу образити ані художника, ані реквізитора. Даю останньому завдання: знайти зелену попільничку. Знайшов. І я придумав інакше цю сцену, не пов’язану з абажуром.
Цю розповідь Балаяна я у когось поцупив, тільки не пам’ятаю в кого. Прошу вибачення.
Роман зняв мене у малесенькій ролі головного лікаря у своєму крайньому фільмі «Ми тут, ми поруч». Тільки навіщось озвучив голосом іншої людини… Я потім ходив місяць і заледве не кожному казав: «Я знявся у Балаяна. У маленькій ролі, так, але ж це все одно, що у Фелліні. Тому вирішив податися на звання Народного артиста України. Звання Заслуженого діяча є, тепер ще це звання хай буде». При цім згадував знаменитого актора Миколу Яковченка: «Подали на народного!». Думав, що зрозуміло: гумор, жартую так. Та в очах декого читав: ну, старішає, мізки вже їдуть, народним хоче бути… Не всі ж з гумором дружать.
Роман дружить, ще й як. Обожнює анекдоти. Якось сказав мені, по телефону: «Телефонуйте тільки по ділу. Є анекдот свіженький - дзвоніть, немає - ні за чим турбувати, та ще зранку».
А ще - він дуже добра людина. Не на словах - на ділі. Скажімо, він товаришував з Іваном Миколайчуком. Коли той помер, 1987-го, Роман дуже допомагав його дружині, Марічці. До самої її смерті. Говорити про це - не говорив, просто робив щось.
Дорогий Романе, вітаю щиро! Хай буде Ваша душа щасливою, а здоров’я не підводить ніколи - ні Вас, ні дружину Наташу, ні дітей та онука, так само Романа! Гарного, чудового дня!