РЕАЛЬНЕ СВІТЛО
22.10.2023
Sergiy Trymbach
НСКУ, Українська кіноакадемія
Сьогодні, 22 жовтня, КІНООПЕРАТОРУ ВІЛЕНУ КАЛЮТІ (1930-1999) виповнилось би 93 роки. Важко уявити ВІЛЕНА у цьому віці. У його хлопчакуватій постаті завжди прозирало щось молоде і азартне. І після пенсійних 60-ти у ньому не помічалось нічого старого й відтак банально-трафаретного - ні в фільмах, знятих ним, ні в його поведінці, ні в самій долі.
Не випадково ж народжений у Гуляйполі, земляк Нестора Махна... Не випадово пішов спершу в авіацію, закінчивши Васильківське військове авіаційно-технічне училище. Прагнулось ближче до неба. Одначе у 1955 навідався до приятеля на кіностудію імені Олександра Довженка — і вже звідти ніякими силами витягти його не можна було.
Як це не дивно, оператор зі світовою славою не мав професійної освіти (так, короткотермінові курси на Довженковій кіностудії). Дослужився до другого оператора на фільмі Юрія Іллєнка "Вечір на Івана Купала", далі ніби ж не світило, без диплома. І раптом оператор-постановник наступного Іллєнкового фільму "Білий птах з чорною ознакою" (1971). І слава людини надзвичайного пластичного таланту.
Калюта був людиною вдячною, кілька разів чув від нього, що учителем своїм вважає саме Іллєнка. З ним він зняв ще "Всупереч всьому" і "Легенду про княгиню Ольгу". З Романом Балаяном знамениті "Польоти уві сні і наяву", "Бирюка", "Поцілунок", "Храни мене, мій талісмане"...
Любив працювати з В'ячеславом Криштофовичем - мої улюблені "Дрібниці життя" і остання робота Калюти "Приятель покійника", де так здорово, окрім іншого, знятий Київ - той, яким він став у 90-ті.
Усі фільми, зроблені за участі Вілена, позначені дивовижним умінням знімати натурні кадри, атмосферу, відтворювати фактуру води, земної поверхні, прояви тілесного... Вілен любив життя, його плотські і духовні вияви, умів фіксувати усі чаклунські конфігурації тих виявів.
А ще Калюта любив Спілку кінематографістів, Будинок кіно. На рубежі 80-90-х ініціював переформатування ресторану Будинку кіно у ресторан-клуб «Вавилон» - у назві і відсилання до фільму Івана Миколайчука, і натяк на вавилонські сторони кінематографічного братства. Недавно, на з’їзді кінематографістів, на великому екрані відтворили сам образ великого оператора і прозвучали його слова: «Прошу вас, збережіть Спілку кінематографістів!». Це заповіт, його належить виконувати…
Сказав він ті слова за 12 днів до своєї смерті, у день народження, 22 жовтня 1999 року, на смертному одрі, в лікарні у Феофанії. Епізод, коли ми, група кінематографістів, приїхали привітати нашого друга з днем народження. Епізод, який є складовою фільму «Вілен Калюта. Реальне світло» Сергія Буковського.
Не любив Вілен нічого формалізованого, манірного, не любив вдягачки, в якій помічав елементи тієї формалізованості… Ніби вчора було. Вілен стрімко рухається коридором Будинку кіно, зупиняється біля мене і з ненавистю смикає за краватку: «Серьожа, сними эту гадость, прошу тебя!». Зрештою і я розлюбив цей аксесуар…
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ДОРОГИЙ ВІЛЕНЕ! Вітання усім, хто вже полишив земне життя і прийде нині вітати Вас із Вашим днем!! Не забувайте нас. А ми - ми пам’ятаємо!