Вітаємо з днем народження! ТОЙ ГОРБАЧОВ, ЩО ГОРНЄЄ ВБАЧАЄ
14.10.2023
Olga Samolevska
НСКУ, кінорежисер
Пишу про свого Вчителя.
Із вдячністю думаю про багатьох вчителів, але отаких видатних інтелектуалів у нас на кінофакультеті було два – Д.О.Горбачов (викладач історії сучасного мистецтва) та світлої пам’яті Ю.С.Левін (викладач кіномонтажу та кінодраматургії). Тоді ще не викладав універсальний інтелектуал В.Л.Скуратівський, тому їх у нас не стало три.
За часів перебудови молодесенька журналістка запитала про моїх вчителів.
«Горбачов, Левін і Тарковський», - відповіла я. «Горбачов і Ленін – зрозуміло. А до чого тут Тарковський?»
Не сумніваюсь, що отому Горбачову – про якого подумала журналісточка – далеко до мого Вчителя, який так знає всесвітню історію і, зокрема, історію мистецтв, що може годинами розказувати і студентам, і екскурсантам, і радіослухачам, і телеглядачам, і окремим слухачам… Дійсно, спробуйте цілу дорогу від Києва до Чернігова (чи до Ніжина) розказувати екскурсантам історію Чернігова (чи Ніжина). А от для Д.О.Горбачова це - запросто.
В Мистецькому арсеналі, де він зараз працює, його лекція-екскурсія продовжувалася годин шість. Кілька разів ми підзаряжали акумулятори нашої відеокамери, екскурсанти попросили перерву на обід – а Д.О.Горбачов і у кафе продовжував свою артистичну оповідь…
Коли він говорить – довкілля наповнюється неймовірною кількістю персонажів усіх епох і континентів. І багато з них згадуються в деталях поведінки й характерів, цитуються – тобто духовно продовжують жити. Не завжди й родичі так живуть у пам’яті нащадків. Але цей і той світ настільки пов’язані, настільки потребують взаємного обігу енергій, що така жива й сердечна пам’ять є свідченням найвищої духовної зрілості.
Коли Горбачов стоїть перед картиною, захоплено аналізуючи її – здається, що живопис не просто виходить з темряви на світло, а й починає співати! Неперевершений знавець живопису, який надавав експертні висновки таким світовим аукціонам як MacDougall, Christie's, Sotheby's – він тонкий цінитель літературних пахощів, знає напам’ять безліч віршів і прози, може запросто цитувати своїх улюблених авторів: А.Платонова, М.Зощенка,Т.Шевченка, О.Пушкіна, В.Свідзинського, та усіх не перелічити…
Про нього пишуть – КОЛОСАЛЬНИЙ. «Колосальна бібліотека, від якої стогнуть книжкові шафи в його квартирі, - книги, альбоми, папки і портфоліо стримлять з кожної щілини, громадяться на столах і стільчиках, окупували пуфики і тумбочки. Колосальна пам’ять їх власника окрім фахових знань вміщує безліч прецікавих історій про життя, побут і звички десятків і сотень видатних людей, які в буквальному сенсі цього слова творили і творять історію нашої України. Колосальність постаті Дмитра Горбачова гармонійно доповнюють його черевики 45-го розміру й оранжева двопудова гиря...» До вражень Пола Янського хочу додати спогад про ту сумку, з якою Дмитро Омелянович кожного разу приходив до нас на лекції. Сумка була так туго набита альбомами з живопису, що якось в деканаті викладачки захотіли підняти її, і не змогли навіть зсунути…
…Після війни Дмитро з батьками приїхав з Росії до Києва. «Я був малий, - згадує він ті часи, - але мене відразу вразило, що Україна інакша, ніж Росія. По-перше, зовсім інша природа: одразу наступає ніч, зорі сяють. А, по-друге, мене вразило, що українці, особливо українки, дуже балакучі. І гарно балакучі! А як співають! Україна має спроможність українізувати. Колись Вольтер казав, що для інтелігента важлива та країна, де є велика культура. Я став українцем тому, що тут прекрасна культура, про яку мало хто знає… »
Українська культура велика, але розстріляна, понівечена і зросійщена. З корінними киянами рідний Київ з дитинства розмовляв російською - і у садочку, і у школі, і в інституті… А українською хто мене вчив спілкуватися? – стовідсотковий росіянин Дмитро Горбачов, стовідсотковий гебрей Роман Корогодський та божі терпеливі бабуні у тих селах, куди нас, студентів, заганяли на збір врожаю…
Після помаранчевого Майдану Дмитро Омелянович кілька років продовжував носити свій незмінний помаранчевий (як і його гиря) шалик. Помаранчевий одяг вже вийшов з моди, а наш професор Горбачов продовжував вірити, що обіцяні грандіозні реформи відбудуться.
Його улюблений Президент В.А.Ющенко прийшов зі свитою на відкриття виставки у Мистецькому арсеналі, де в цей час Д.О. Горбачов проводив екскурсію (як завжди - у своєму помаранчевому шалику). Президент пройшов повз професора, не зацікавившись його унікальними оповідями. І Дмитро Омелянович знайшов аргументи, щоби виправдати В.А.Ющенка.
А за іншої ситуації, коли, на початку 70-х років минулого століття молодий Дмитро Горбачов привів до Музею театрального мистецтва іноземців – за це його вигнали з Музею українського образотворчого мистецтва, де він працював головним хранителем фондів. За радянських часів співпраця з іноземцями була мало не кримінальним злочином, і невсипуща директриса музею накатала стервозну «тєлєгу» до міністерства культури. Ставши безробітним, він і тут по-християнські знайшов аргументи, щоби виправдати для себе ту зрадницьку директрису…
Твердий у вірі в Бога та у любові до України, він ніколи не проявляє агресивності. Ви не почуєте від нього кривого слова про когось із спільних знайомих. Вади, слабкості людські він старається зрозуміти й по-батьківськи пробачити. М’який, доброзичливий у своїх висловлюваннях щодо людей та людської творчості – він або так виховав себе на тернистому життєвому шляху, або така вже його шляхетна натура.
Дмитро Горбачов, випускник історико-філософського факультету Київського державного університету ім.Т.Шевченка, став істориком мистецтва і мистецтвознавцем світового рівня, провідним українським фахівцем у галузі мистецтва авангарду 20-30-х років ХХ сторіччя – повернув для нашої культури із забуття – чи з претензійних обіймів Росії – багатьох першокласних художників, таких як Всеволод Максимович, Олександра Екстер, Казимир Малевич, Давид Бурлюк,Олександр Архипенко… Реабілітував таких митців як Олександр Богомазов, Анатоль Петрицький, Василь Єрмилов…
Роботи авангардистів були вилучені навіть з інвентарних книг як формалістичні й ворожі будівникам комунізму. У 1962 році, коли Дмитро працював у Музеї українського образотворчого мистецтва, він у підвалі музею розкрутив полотна заборонених живописців, «ворогів народу»:
«Я був вражений: твори виявилися дуже авангардними і високої якості. Українське мистецтво - і раптом таке модерне! Імена деяких авторів було позначено – Богомазова, наприклад. Інші твори були анонімні. Став досліджувати. Виявилося, що один із холстів належить Екстер (зараз він коштує мільйон доларів), другий – Лисицькому, класику світового мистецтва, третій належав Пальмову…Я відразу пригадав одного італійського туриста, який, оглянувши експозицію, зайшов до мене у фонди: «Щось не бачу творів українських футуристів, які мене вразили у 1930 році на бієнале у Венеції: я й досі пам’ятаю, який колір!»
Відтоді український авангард став головним дослідженням Дмитра Горбачова: «Я почав принаджувати своїх друзів. Приходили авангардисти київські, з Москви і Ленінграда посунули хлопці до мене в підвал…Багато людей приїздило з-за кордону, і я потай давав їм інформацію про українських модерністів – на Заході це сприймали радо». Для закордонних дослідників він, тодішнійголовний хранитель музейних фондів, влаштовував начебто випадкове перенесення потрібних творів з одного сховища до іншого, і відвідувачі начебто випадково мали змогу їх побачити.
Згодом професор Горбачов написав кілька сценаріїв документальних фільмів про художників. А про Казимира Малевича до того ще й видав великі дослідження і упорядкував товстезний художній альбом. Він настільки вдосконалився у темі українського авангарду, що не тільки видав об’ємний альбом досліджень, а й спромігся на найоригінальніший проект – проілюстрував творами українського образотворчого мистецтва ХХ століття авангардну книгу розстріляного письменника Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію». Проект цілком органічно поєднав химерний тон вигадливої повісті з вільним духом художників-авангардистів, картини яких, на жаль, в основному лишаються маловідомими в Україні, хоча інтерес західних мистецтвознавців до українського авангарду є значним.
Ще один амбітний і шляхетний альбом Д.Горбачова – «Українське малярство останнього тисячоліття. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича». Цей альбом – свідчення багатющої культури, якою можемо пишатися.
В Одесі пан Дмитро читав курс лекцій по образотворчому мистецтву для військових. По закінченню до нього підійшов політрук: «Ми військові, наша доля – віддавати життя за вітчизну, а ми нічого не знаємо про Україну. Я й не думав, що це так серйозно, - українське мистецтво». Дмитро Горбачов ввів до міжнародного обігу поняття «український авангард», «українська сецесія», сприяючи організації за кордоном – і навіть за океаном - виставок українського мистецтва. Крім того він є знавцем творчості «бойчукістів», мистецтва доби бароко, романтизму, реалізму... Однією з провідних його тем є творчість Тараса Шевченка.
Якщо малювати авангардний портрет професора Горбачова, то він буде складатися з міріадів постатей та міріадів творів літератури і мистецтва. Або це буде велика постать, яка тримає на собі неймовірну крону, сягаючу до неба. За часів тотального перекладання знань на комп’ютери такі рідкісні люди енциклопедичних знань стають унікальними національними заповідниками світового значення.
Ура! - билинному богатиреві Д.О. Горбачову – уральцю, який вважає себе українцем до глибини душі. І визначення це стало життєвим орієнтиром усього його єства – історика, дослідника, мистецтвознавця, видатного діяча українського мистецтва, який повернув Україні багато імен та пластів її культури, зробивши величезний внесок у відродження та становлення нової незалежної України.
З ювілеєм Вас, яскравий Вчителю!
Многая і благая літа!
Як кажуть в Україні – з роси й води Вам!
Ольга Самолевська, кінорежисер