«Вальдшнепи» Олександра Муратова у Будинку кіно
19.04.2015
21 квітня 2015 року кінорежисер, кіносценарист, письменник Олександр Муратов відзначає своє 80-річчя. На ювілейному вечорі митця у Синій залі Будинку кіно буде показано його фільм «Вальдшнепи», за твором Миколи Хвильового. Початок о 18 годині.
Проза Миколи Хвильового у фільмах Олександра Муратова
Олександр Пронкевич, oKino.ua
З усією повнотою розірваність і безвихідь стану українських мрійників розкрито в художніх фільмах Олександра Муратова «Танго смерті», «Геть сором!» і «Вальдшнепи», знятих за мотивами творів Миколи Хвильового. Фільми О. Муратова складаються в трилогію і є не тільки вільним переосмислення творів письменника, а й підсумком його долі.
«Танго смерті» (1991) і «Геть сором!» (1994) умовно можна назвати «екранізаціями», адже вони вільно переосмислюють головні сюжетні лінії творів М. Хвильового «Санаторійна зона» і «Сентиментальна історія» відповідно. Третя картина — цікавий експеримент, в якому режисер спробував відтворити зміст другої частини «Вальдшнепів» (1996), знищеної М. Хвильовим. Її головні колізії О.Муратов чув від Володимира Сосюри і Олександра Довженка, які її читали. Спираючись на їхній переказ, а також на глибоке знання доробку М. Хвильового режисер ризикнув відновити втрачений текст кінематографічними засобами.
Центральною в усіх картинах є тема загибелі людини, загнаної «радянщиною» в глухий кут, але в кожному разі вона розглядається по-різному.
В «Танго смерті» на перший план висунуто мотив переслідування інакодумця системою. Анарха (В.Литвинов), який не може вирватись із Санаторійної зони, зваблює Майя, вродлива і сексапільна жінка-агент НКВС (І. Малишева). Її приставлено до «ворогу» народу для того, щоб визнати у нього секрети і спровокувати розвиток істерії настільки, щоб він сам заподіяв собі смерть.
Пришвидшенню нервової хвороби і самогубству Анарха сприяє нав’язлива присутність ментрампажа Карно (В. Степанов), який своїми розмовами і підбуренням деяких інших пацієнтів «зони» завдає колишньому герою революції страшних мук. Система перемагає: не витримавши душевного болю і тиску оточення, анарх вбиває себе з пістолета, який йому залишає Майя, а сама жінка отримує нове завдання — знищити «меншовика, грузинського князя, красеня».
В картині «Геть сором!» не система полює на героїню, а вона сама заподіює собі смерть внаслідок неможливості жити гідно в радянському світі. Б’янка (Н. Доля), як і у першотворі М. Хвильового, хоче віддатися чоловікові, гідному її мрії, але вимушена мати справу або зі слабким боягузом художником Чаргаром, або з огидним діловодом. Вона задихається у вульгарному оточенні, де у майбутньому у неї немає жодної перспективи.
Режисер гостро критично розкриває бюрократизм і сексуальну розпусту раннього СРСР. У фіналі фільму жорстока реальність ламає Б’янку, і вона вішається, тоді як у М. Хвильового ретроспективний спосіб на рації дає змогу припустити, що вона звикається з реальністю, виліковуючись від сентименталізму і донкіхотського мрійництва.
У «Вальдшнепах» мотив використання жінки як зброї проти «ворогів народу» знову повертається: тепер москвички Аглая (Ю. Волчкова) і Клавдія (І. Дорошенко) розпочинають підступну сексуальну гру-зваблення українського філолога Вовчика (О. Треповський) і героя революції Дмитра Карамазова (О. Кузьменко).
Мета «спецоперації» — примусити звабленого Вовчика, який напередодні революції дав згоду співпрацювати з таємною поліцією, начебто «ненавмисно» вбити Дмитра Карамазова на полюванні таким чином, щоб не було ані судового процесу, ані іншого галасу. Скоївши злочин і повернувшись до Харкова, Вольдемар Адольфович вбиває себе у лісосмузі.
Тут «вальдшнепами» є представники еліт — націоналістично налаштований український інтелігент і відомий націонал-комуніст, якого по смерті буде поховано урочисто як героя революції і громадянської війни і чиїм ім’ям будуть названі пасажирський пароплав і вулиці у Харкові та Полтаві. В цій картині, як і в «Танго смерті», світ ділиться на тих, хто полює (представники «радянщини» Майя і Карно) і тих, стає жертвами жорсткої гри (анарх, Катря, Хлоня).
Картини О. Муратова вирізняються глибоким розумінням психологічних переживань персонажів і смертельної небезпеки, яку становить для людини тоталітарна система. Так, провідним мотивом трьох фільмів є зв’язок дегуманізованого радянського соціального середовища, суїцидального синдрому і сексуальності, від якої персонажі фатально залежні і яку провокатори майстерно використовують.
В картинах режисер точно передає істероїдність, надрив, меланхолію персонажів М. Хвильового, приречених до загибелі. У фільмах О. Муратова йдеться про надскладні схеми катування, розіграні каральною машиною проти індивіда.
Олександр Пронкевич, oKino.ua, 7 березня 2012 року