f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

ЯК УКРАЇНСЬКЕ КІНО ЗЛІЇ ЛЮДИ ПРИСПЛЯТЬ, ЛУКАВІ... або За що воюємо?!

03.12.2022

Sergiy Trymbach

НСКУ, Українська кіноакадемія

Це Lenka Kirichenko-Povolotska cфотографувала мене два дні тому у Червоній залі Будинку кіно, в очікуванні прем'єрного показу фільму "Обмін" (про нього один із моїх попередніх постів). У той момент я все проговорював про себе відповідь журналісту, який того дня брав у мене інтерв'ю і двічі поцікавився, а чи не краще все ж ті гроші, які призначаються на кіно, переадресувати на відбудову зруйнованих будинків? Війна усе ж таки, не до кіно і не до кіна...

Що тут скажеш? Окрім хрестоматійного: за що ми тоді воюємо? Звісно, будинки, міста і села треба відбудовувати. Але ж належить і храми будувати-відбудовувати - ті самі, в яких душа живе. Душа особистості кожного українця і наша колективна душа. Без такого храму немає народу, немає людини, а є скопище безхатьків, без роду-племені.

Коли кремлядський фюрер приймав рішення посунути війська в Україну, він не підозрював, що тут є кіно, є культура, осібна від тієї, що склепана у північних широтах, осібна від кіно, чиї реживсьори можуть закликати у загальнонаціональному ефірі скидати бомби на Київ і киян, можуть бахвалитись "здобутками" феодального рабства, де крепакам жити так радісно і комфортно...

Головне: фюрер не знав і не міг знати, що в Україні є народ (ні, не всі сущі на цих землях, але ж значна його частина), якого правди сила повниться енергетикою Шевченкового слова, Довженкового і Параджановського екрану, музики Мирослава Скорика, пластики В'ячеслава і Сергія Якутовичів... Саме цей народ протистоїть нині фюрерським воякам на фронті і в тилу, саме цей народ захистив Україну. Він вистоїть і переможе, народ!

І вернеться з перемогою! А потому йому скажуть, що будувати, підтримувати культуру не треба нині, дєньог нє хватат. Скажуть мовою ворога, яка навіть не російська - це мова духовних кастратів, які не здатні щось і когось народити. От красти - майбутнє передусім - у народу, тут вони перші.І кіно не треба. Ні цьогоріч, ні в році 2023-му, на який в бюджеті закладено 85 мільйонів гривень, на фільмовиробництво. Ніхто, при здоровому глузді, не говоритиме про мільярди, але ж і не про суму, яка говорить про тверді наміри влади кінематограф по суті справи знищити. Знищити, і тим закласти підвалини для нових агресій ворога.

Вже було, зовсім недавно. Ні в 1990-ті, ні в "нульові" держава український кінематограф не підтримувала. Відтак не було його ні в Криму (як і укрїнської книжки, преси, телебачення, культури в цілому), ні на на Донбасі. А от росія там була, вергаючи мільярди саме на культурно-інформаційний "продукт". Перш ніж зєльониє чєлавєчкі з'явились на Кримському пів-острові, там роками провадився артобстріл кінематографічними, музичними та іншими "снарядами". Невже і досі у владі не з'явилось людей, які б розуміли таку просту і оче-видну річ?

Схоже, не з'явилось. Влада уявляє хід подій так, що це вона воює, вона перемагає. А не народ, озброєний Шевченковим словом... То ж може повторитись 1945-й, коли воїни-українці, повернувшись додому, дізнались, що вже ніякої України і українців немає, а єсть Савєтскій Саюз і єдіная савєтская нация. Що вони воювали саме за це і тільки за це. Невже і цього разу ми вийдемо на такий же результат? Тобто виграємо війну на зовнішньому периметрі і програємо на внутрішньому.

Ось про що я думав тієї миті, коли автор фото (спасибі, шановна пані!) навів фокус на мій непрезентабельний лик.

Слава Українському кіно, кіногероям слава!