f y
Національна спілка кінематографістів України

Новини спілки

КІНОРЕЖИСЕРУ ВІКТОРУ ОЛЕНДЕРУ - 80

21.08.2021

Sergiy Trymbach

НСКУ, Українська кіноакадемія

Мало би бути, але не сталось - Віктор Петрович пішов з життя у листопаді минулого року. Він був таким, як на от сьому фото - суперактивним, прискіпливим і не завжди справедливим. Часто доводилось оборонятись, він же почувався незрідка, немов боксер на рингу.

Скажімо, скільки звинувачень почув я від нього на початку своєї другої каденції головування у Спілці. У тому, ніби я "узурпировал власть". Господи, яка "власть"? Одначе ж він стояв на своєму: вбачав порушення у виборах спілчанського "Кабміну" - секретаріату правління.

Зрештою, це розвіялось, та головне - ми лишились друзями. І це теж одна з визначальних рис Віктора - він не плутав особисте і громадське. Критикував, але ж поважав при цьому особистість іншої людини, її право на власну думку і власну позицію.

ОЛЕНДЕР сформувався і народився як митець, як режисер у лоні студії "Київнаукфільм" - у 1960-70-ті, коли ця студія була лідером світового наукового кіно. Студія, де почали продукувати фільми, в основі яких лежала інтрига пошуку - наукового, світоглядного, а власне просто людського. А ще у тих фільмах прозирала потужна віра в людину (Людину!), віра замало не Ренесансна. Людина може все, треба лишень підвищити коефіцієнт реалізації її можливостей.

Цю віру сповідував і Віктор Олендер. Звідси його вимогливість до людей: ти повинен працювати на максимумі своїх можливостей, тільки так можна чогось досягнути! Всі біди від лінощів, необов'язковості, від заниження моральної планки...

Перші його фільми були не тільки про це, але там уже все це закладалось. "Юнакам, що обмірковують життя» «Контакти» «Там, де починається асфальт»...

1985-го Олендер змушений завершувати роботу над фільмом свого учителя, Фелікса Соболєва, «На прицілі ваш мозок» - про технології маніпуляції масовою свідомістю. Те, що нині виглядає доволі аксіоматичним, тоді подавалось і досліджувалось уперше в нашому кіно.

Потім Віктор зробив фільм «Вигнання бісів». Гнав він їх упродовж кількох наступних стрічок, героями яких були екстрасенси, люди з особливими здібностями. Улюблений матеріал, тільки люди ці виявились ох якими непростими. І про це теж от сі фільми... А ще про загадки метафізики, якої багато більше у нашому житті, аніж ми думаємо.

Потому був десятисерійний документальний телефільм «Фелікс Соболєв. Перервана місія» (блискуча робота, зроблена на "Студії 1+1"), кінодилогія «Пасажири з минулого століття» і «На незнайомому вокзалі». Моє прізвище Віктор поставив у титри цих картин, мене не питаючи, а чому?

Мене запросили на кіностудію подивитись матеріал, знятий Олендером, і дати оцінку. В чім справа? У тім, що в студійному плані значилась картина на 30 хвилин, а режисер уже змонтував на 80. І працює далі...

Я подивився, мені дуже сподобалось. Режисер і оператор-документаліст Ізраїль Гольдштейн (працював ще з Довженком) виступав у ролі провідника вітчизняної історії ХХ століття. Я запитав, дещо наївно: "Вікторе, так а скільки ж триватиме картина?" Відповідь була нетривіальною: "Тримбач, звідки я можу знати? Це ж кіно. Коли скінчиться - тоді й скінчиться".

Що тут зробиш? Я пішов до Ганни Чміль, тодішньої керівниці кіногалузі. Пояснив ситуацію, попросив: хай уже той Олендер зробить фільм таким, яким хоче. Ганна Павлівна людина легка. Махнула рукою: "Ох, цей Олендер. Ну, хай робить...". У підсумку вийшла дилогія, тривалістю дві з половиною години. Мала великий успіх на фестивалях, у публіки і спеціалістів.

Це теж його, Віктора, принцип: працювати, не зважаючи на виробничі умовності і приписи. Коли крапка не ставиться - значить не треба ставити титр "Кінець фільму" у примусовому порядку. Творчий процес хоча й невидимий, але ти мусиш слухати себе і тільки себе. Тоді й успіх прийде.

Остання за часом робота Віктора Олендера – документально-історикобіографічний кінопроект «Костянтин Степанков. Спомини після життя». Він складається з 8 фільмів, це розповідь про недавню історію нашого кіно. Проект незавершений, сподіваюсь його продовжать... Таким, власне, був заповіт самого режисера.

Віктор, цей пасажир з минулого століття, уже напевно прибув на невідомий йому вокзал. А може й почасти відомий - після стількох років спілкування з людьми особливих знань про невідомі нам зони людського буття. Обживається. Зупинка транзитна. Мабуть, йому цікаво - нове кіно починається, нова мандрівка у незнане.

Хай царствУє, хай порядкує. Дочимчикуємо туди і ми колись, побачимо, що то за кіно. Вікторе, тільки не мовчи - озивайся, хоч вряди-годи. Інакше навіщо ти прокладав комунікації між світами?

https://www.facebook.com/sergiy.trymbach

Єлизавета Плесконос

НСКУ

Якби сьогодні з нами був Віктор Петрович Олендер, то все його друзі, колеги, близькі відзначали би його 80-річчя. Неодмінно, великий стіл був би накритий всілякими стравами, різні напої лилися б рікою, і гостей не треба було б змушувати хоч щось висловити - говорили б багато і багато, з гумором, з веселістю і з дуже щирими побажаннями. Але Віктора Петровича, на жаль, немає. І ми вчимося жити без нього. Важко ...

https://www.facebook.com/ElizabethPleskonos

Олендер Віктор Петрович (нар. 20 серпня 1941 року) - радянський і український режисер документальних фільмів. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988), лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2016 рік) [1]. Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2009). Член Національної Спілки кінематографістів України (1975).

https://www.facebook.com/profile.php?id=100014300925593

Костянтин Степанков Спомини після життя Фільм 1

https://www.youtube.com/watch?v=Tx2aQbM1oYA

Про родину Олендер, про ВІктора Некрасова

https://www.youtube.com/watch?v=qnr0ICNBImM

ГОЛОС з піднебесся ...

ДЯКУЮ, ДОРОГИЙ!

Viktor Olender

Щиро дякую всім - друзям і подругам, колегам і співучасникам, всім колишнім моїм співгромадянам і співвітчизникам нинішнім, всім, хто згадав про мене, привітав з днем ​​народження, тих, хто, за чутками, заочно пригубив чарку з побажаннями мені "многая літа"; всім, дякую всім - хто протягом багатьох років з добрим цікавістю стежив за тим, чим я займаюся, хто не подштовхував тоді, коли міг впасти, хто підставляв плече, коли я потребував підтримки; дякую всім, хто зберіг пам'ять про те, що і зі мною таке бувало, коли і я не підштовхував падаючого і я підставляв плече, щоб комусь, хоч трохи, допомогти в цьому житті.

https://www.facebook.com/profile.php?id=100014300925593