Володимир Караташ: «Я побачив українців, які борються до останнього набою»
08.09.2017
Учасник Кенгірського повстання Володимир Караташ — про просвітницьку роль фільму Зази Буадзе «Червоний».
Інна Тільнова, «День»
Володимиру Караташеві — 92 роки. Він — один із небагатьох нині живих учасників легендарного Кенгірського повстання — найбільшого в сталінських таборах ГУЛАГу акту непокори політв’язнів, ініційованого українцями в таборі «Степлаг» 1954 року.
Пан Володимир проживає в селі Побузькому — це 130 кілометрів від Кропивницького. Попри далеку відстань від обласного центру він пристав на запрошення місцевої інтелігенції переглянути історичну стрічку «Червоний», присвячену боротьбі українців проти тоталітарної системи і яку нині показують кінотеатри країни. Приїхав до Кропивницького з онуком Володимиром, який супроводжує діда на подібні зустрічі.
Про враження від перегляду фільму, знятого за мотивами історичного роману Андрія Кокотюхи, Володимир Караташ розповів не одразу. Після стрічки попросив часу переосмислити побачене.
Найперше, що відзначив Володимир Михайлович, це надзвичайна «потрібність» фільму «Червоний» для пересічних українців. «Широкий загал мало знає про нашу роль в акціях протесту в концтаборах ГУЛАГу, тому фільм «Червоний» має надзвичайно важливу місію, насамперед просвітницьку», — вважає колишній політв’язень.
Історія життя Володимира Караташа сама варта екранізації: перипетії, з якими зіткнувся головний герой фільму, знайомі Володимиру Михайловичу в реальному житті: «Я так само, як і Червоний, не вгавав: спочатку УПА, а потім — 12 років таборів. Були і камери смертників, і карцери, і голод, і виснажлива праця на шахтах. Все, що показано у фільмі, мені добре знайоме. Інша річ, як це зображено... Мені здається, це дуже складна робота — показати так, як це було насправді, в реальності, особливо важко, мабуть, знімати сцени повстання. Найголовніше, що я побачив у фільмові «Червоний», — це українців, які борються до останнього набою. Ми саме такі!» — поділився Володимир Караташ.
Світлина автора
Інна Тільнова, «День», 6 вересня 2017 року, №156