Сергій Лозниця: «Фільм – це код, який потрібно розгадати»
22.07.2017
21 липня 2017 року в рамках Літньої кінокшоли 8-го Одеського МКФ відбулась зустріч з режисером Сергієм Лозницею на тему «Режисура ігрового кіно» (за матеріалами фільму «Лагідна»). Подаємо тези виступу Сергія Лозниці, підготовлені пресовою службою ОМКФ.
«Цей фільм я задумав ще коли ми знімали першу картину, «Щастя моє». Мені прийшла на думку ідея створити фільм про жіночу долю, як другу частину «Щастя мого». Це був 2009 рік, з тих пір я зробив ще один фільм, потім ще, і тільки 2015 року написав цей сценарій. Чому «Лагідна»? Я почав думати про фантастичну розповідь Достоєвського. Якщо ви пам’ятаєте, там історія ведеться від першої особи людини, яка залишилась в живих. На той момент це було інноваційно в літературі, так ніхто не писав, тому Достоєвський так і назвав свою оповідь фантастичною».
«Я хотів створити картину, в якій героїня, все ж таки, не кидається з вікна після всіх принижень. У мене було небагато варіантів кінцівки: її забирають до в’язниці, з нею щось стається, вона їде. Жоден варіант не відповідав ідеї, не торкався суті. Був тільки один вихід – такий собі старий студентський трюк – якщо не знаєш, чим закінчити, необхідно закінчити сном. Все інше написалось саме по собі – ти ніби розмовляєш з персонажами і просто записуєш за ними. Якась форма шизофренії. Хто писав сценарії, той зрозуміє».
«Я не був впевненим, що картина відбудеться. Не в тому сенсі, що ми прийдемо, актори зіграють, оператор зніме, ні. Ти розумієш, відбулась вона чи ні, після перегляду монтажу першого епізоду. Фільм – це код, який потрібно розгадати і режисер не до кінця знає, що там закодовано».
«За два тижні до зйомок у всіх вже була ясність, як і що ми робитимемо, що стоїть на меті тієї чи іншої сцени. Все, що можна зробити до зйомок, потрібно зробити до них. Не варто вирішувати щось потім, бо є ризик щось втратити, а вам ще потрібен час для нюансів, для роботи з тонкими речами».
«Ми кожного вечора зустрічались з командою і обговорювали, що зробили сьогодні, що зробимо завтра. На кожен день робився викличний лист: хто і куди їде, коли приїжджає, що за локація. Це дисциплінує, так ви починаєте відчувати час».
ОМКФ, 21 липня 2017 року