f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Алла Самойленко: «Хороші актори в Україні є, і їх багато»

20.09.2017

Український кастинг-директор і акторський агент Алла Самойленко – про те, чому глядач бачить на екрані саме тих акторів, яких бачить.

Катерина Городнича, Mind

Повнометражного кіно в Україні знімають все більше. Лише у найближчі два місяці в прокаті – ексцентрична комедія «Припутні», кримінальний комедійний екшен «DZIDZIO Контрабас», українсько-італійська стрічка «Ізі», напівдокументальна-напівігрова драма «Рівень чорного», екранізація історичного роману Андрія Кокотюхи «Червоний» і перше вітчизняне фентезі «Сторожова застава».

Акторський склад більшості цих картин – результат роботи кастинг-директора Алли Самойленко. На її рахунку – підбір акторів для таких повнометражних стрічок, як «Брати. Остання сповідь» режисера Вікторії Трофіменко, «Мелодія для шарманки» Кіри Муратової, «Поводир» Олеся Саніна та ще кількох десятків інших.

Посаду кастинг-директора Алла Самойленко поєднує з роботою агента. На цій посаді вона веде 25 акторів, причому деякі з них – без профільної освіти.

Про те, де українському агенту знайти кінематографічні обличчя і чому у вітчизняному кіно так мало справжніх зірок, а також про суміщення двох несумісних професій і про перспективи розвитку кіноіндустрії Алла Самойленко розповіла Mind.

– Алла, для початку давайте розберемося в тому, як це все працює. Відома західна схема: у актора є агент, який відправляє його на кастинг. Там його зустрічає кастинг-директор, який і проводить проби. А як це влаштовано в Україні?

– У нас відбувається становлення ринку, стихійне та досить потворне. Передусім тому, що ми довго були колонією при метрополії та просто обслуговували сусідів. І нинішня система взаємодій – калька російської. Звідси парадокси становлення: як і в Росії років десять тому, значна частина українських кастинг-персон обзавелися підопічними акторами. Тут поєднується непоєднуване – кастинг-агентство з акторським агентством. Загальнонаціональний телеканал відкриває своє агентство, кастинг-директори погоджуються отримувати від акторів відсоток за можливість взяти участь у проектах, кастинг-директори поєднують свою діяльність з агентською. Всі ці речі просто неможливі на Заході.

– І як розібратися, хто є хто в наших реаліях?

– В українській кіногалузі у всіх каша в голові: у акторів, у агентів, у продюсерів, у режисерів і сценаристів. Таке враження, що ніхто не розуміє, як це має бути влаштоване. Кастинг-директор – це творча одиниця, приставлена до режисера і продюсера, щоб створити ансамбль. Кастинг-менеджер – менш творча одиниця, яка підпорядкована «вищим силам» і функціонально менш вільна, оскільки, умовно кажучи, перекладає фотографії та не впливає на прийняття рішень по ансамблю. І ще у нас існує таке гібридне поняття, як кастинг-агент – його немає більше ніде у світі.

Тому що насправді агент – та людина, яка покликана покращувати комунікацію між акторами і роботодавцями. Є ще директор – людина, яка веде всі справи актора і не займається більше ніким. Всі ці поняття у нас перемішані.

– Якщо немає чіткої системи, то на що орієнтуватися, наприклад, акторам?

– В Україні початком власного кіновиробництва можна вважати 2003–2004 роки, плюс-мінус. Спочатку це були односерійні телемувіки, потім прийшли серіали, з'явилися стосерійки. І ось зараз ми дійшли до повнометражного кіно. Всього за 15 років – це дуже короткий проміжок часу. Стрімкий розвиток – це чудово. Але тут же намітилася головна проблема: немає чітких критеріїв, немає професійних спілок і одностайності. Замість цього у нас є групки впливу, снобізм і неприйняття поглядів один одного. Це тягне за собою відсутність будь-якої стрункої структури.

Те, що у нас зараз відбувається з акторським ринком, це, чесно кажучи, ганьба для всіх – і для акторів, і для продюсерів. Це при тому, що у нас є хороші актори. І їх багато. Але те, що відбувається з їхнім світовідчуттям, – сумно, багато спочивають на лаврах, знімаються в посередньому продукті, називаючи це «великим кіно», і вважають це за найбільшу мрію, вершину кар'єри.

– При цьому дуже часто говорити про високий рівень акторської майстерності, на жаль, не доводиться...

– Це правда. Але є декілька феноменів. Я дуже люблю дніпровську школу, всі випускники дніпровського коледжу – це надійно. Дивно, але вони часто краще пристосовані до роботи в кадрі, ніж кияни, вихідці з Університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, хоча там були свого часу досить хороші педагоги. Плюс величезне значення має театр: якщо це актор маленького камерного театру, у нього немає напрацьованого досвіду подавати свою гру через 30 рядів глядацького залу до гальорки, то такий актор адаптується до камери в рази швидше академічного. Хоча я глибоко переконана: хороший грамотний режисер здатний перебудувати театрального актора так, щоб той заграв на камеру.

В Україні є два театри, звідки можна брати акторів і ставити перед камерою, і вони працюють з такою легкістю, ніби все життя знімалися. Вони відчувають природу цієї гри. Перший – це Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр, яким керує Ростислав Держипільський, другий – невеликий театр на 300 місць «Віримо» з Дніпра. При цьому, наприклад, Харків – важке місто, хоча дуже театральне. Але ось зараз ми його вже розгойдали: харків'яни, нарешті, повірили в себе, і наразі очікую бум звідти. Одесити багато знімаються – там чимало стихійних акторів з масовки, вони дуже виділяються, їх легко помітити і знайти.

– Тобто щоб з'явитися на екрані, початківцю не обов'язково їхати до Києва?

– Я переважно працюю з повним метром і тому намагаюся їздити країною і шукати – вже шість років так переміщаюся по Україні. Я зацікавлена, щоб якомога більше акторів знімалися. У тих проектах, що їх я зробила за останні два-три роки, та й зараз роблю, – сила-силенна дебютів, актори з усіх українських театрів, професійних і аматорських. Нові імена – це неминуче, оскільки обсяг виробництва зростає, акторів-киян вже не вистачає, крім того, знімаються сиквели і свіжі сезони серіалів, де неможливо знімати одних і тих самих. Значить, знадобляться всі. Мені дуже цікаво, що за цим буде, як зміниться наш ринок, як зміниться ставлення акторів до професії, як з'явиться структура.

У своїх поїздках знайшла декілька крутих акторів. Дуже скоро вони стануть впізнаваними. І оскільки я їх знайшла, намагаюся формувати їх, прищеплювати їм інше світовідчуття. Мої заповіді прості: не спочивай на лаврах, знімаючись в серіалах, забудь слово «геніальний», працюй над собою, вчися на кращому.

– А що з гонорарами? Продюсери скаржаться, що при загальній тенденції скорочення бюджетів на виробництво апетити акторів ростуть.

– Склалося декілька парадоксів. Зараз наші актори вимагають такі гонорари, що деколи дешевше з Росії привезти нерозкрученого актора, ніж взяти українського. В Ізраїлі актори отримують менше. У Литві отримують взагалі копійки. У британців розкид гонорарів колосальний. Є актори, які знімаються за 100–200 фунтів на день, а є зірки, суми заробітків яких навіть вимовляти вголос непристойно. У Німеччині та Франції – встановлені ставки, тому що там дуже сильні профспілки, все зарегламентовано, гонорар ранжується за кількістю зіграних ролей і за тим, головні це ролі чи ні. У США теж все залежить від того, чи перебуваєш ти в спілці. Є ставки для учасників цих юніонів і норми для неюніон-акторів.

Я вважаю, що, з огляду на масштаб української кіногалузі, вимагати гонорар у $1000 за один знімальний день – це перебір. А для акторки середньої руки, яка ще не напрацювала собі репутацію, заявляти гонорар у 7000 гривень на день при загальній ставці для такого рівня у 2500 гривень – це дуже самовпевнено.

Бюджети на виробництво фільмів вельми скромні – наприклад, загальний бюджет, виділений Держкіно за підсумками Десятого конкурсу [кінопроектів] і розподілений між приблизно сотнею проектів, становить суму меншу, ніж бюджет середнього голлівудського блокбастера. Але актори про це не думають. Існує дивне уявлення про медійність серед самих акторів і серед частини продюсерів, що й дозволяє диктувати гонорари в деяких випадках. При цьому інші департаменти змушені обходитися урізаними кошторисами, продакшен часто працює з новачками у всіх цехах через дешевизну, що безпосередньо відбивається на якості «картинки».

– І при цьому хіба що Володимир Зеленський може зібрати глядачів у кінотеатри, а ще зірок назвати складно.

– В Україні зараз великі провали в типажі, обмежена кількість красивих героїв. Пояснення цьому найпростіше: дуже довго в країні професія актора була непрестижною. Харизматичні самодостатні люди рідко йшли в актори, бо це означало бути без роботи і задовольнятися малим, або йти з професії. І хоча вже зараз актори заробляють добре, ми ще розплутуємо ту ситуацію – перспективні кадри все ще обходять професію стороною. Зараз багато з'являється тих, хто в 1990-і не пішов у актори, але досі сублімує, шукає застосування своєму творчому джерелу в інших сферах.

У нас немає зірок. Від сили 10 відомих артистів, і найчастіше це характерні актори. Дуже бракує героїв – тих, на кого люди масово підуть у кіно і кого пам'ятатимуть за іменами, стежитимуть за їхньою фільмографією.

– Іншими словами, секс-символів не вистачає?

– Так, тих, у кому поєднуються інтелект і фізична досконалість. Зараз проблема в тому, що акторам простіше кричати: «Зрада! Нас не беруть», ніж хоча б правильно заповнити анкету, стежити за своєю фізичною формою, відточувати виконавську майстерність. Розвиватися хочуть не всі.

– Чи може в розвитку допомогти агент?

– В ідеальних умовах – так. Агент шукає нові обличчя, що відповідали б трендам у світовому кінопроцесі. Він може допомогти становленню актора: залучити потрібних фахівців – фотографів, коучів, вибрати ті ролі, які розкриють потенціал актора. Але у нас не ідеальні умови. Що може агент в Україні? Прочитати договір, домовитися про гонорар, для чого йому потрібно добре орієнтуватися в реаліях галузі, іноді – вибити умови кращі, на зразок службового автомобіля. Все це вирішується на рівні особистих відносин. Ще агент може дзвонити продюсеру і асистенту в процесі зйомки, якщо актор поскаржився, наприклад, на те, що йому тексти висилають невчасно. І досить рідко агент може знайти акторові роботу. А актори думають, що варто знайти агента – і відразу ж підуть зйомки за зйомками. Але ж навчання або проби агент за актора не пройде, та й талант ніхто не скасовував. Робота агента з індивідуальністю, типажем, побудова кар'єри актора – це поодинокі випадки.

І акторам варто пам'ятати: навіть за наявності агента вони самі відповідають за дисциплінарні й творчі аспекти своєї діяльності. Ніхто не зніме з актора відповідальності за неадекватну поведінку, ніхто не має права вирішувати за актора, де і в чому йому зніматися. У нас досить часто ці речі порушуються. Гримаси становлення. Мати агента у нашій країні означає мати якісь обмеження. Хоча багато акторів готові на це, тому що відчувають комфорт від подібної взаємодії.

– Який відсоток бере акторський агент в Україні?

– У нас це 10%. Агенти дітей-акторів – 20%.

– А як вийшло, що дві протилежні за функціями професії – кастинг-директор фільму, що підбирає ансамбль і вирішує, у кого буде шанс отримати роботу, і акторський агент, зацікавлений у просуванні саме свого підопічного, той, хто отримає ці 10% від майбутнього гонорару, – в Україні злилися в одну?

– У тих умовах ринку, в яких ми працюємо, у нас поки що можлива тільки система суміщення. Бо неможливо стати агентом і працювати з актором, не будучи частиною галузі. Елементарно: людині ззовні просто нема звідки взяти інформацію про ті проекти, які плануються. Людина, не задіяна у виробництві, просто не дізнається про те, які існують можливості для того, щоб продати актора, знайти для нього роботу. Якщо це незрозуміла для кастинг-директорів людина з нізвідки, до неї не прислухатимуться. Ця практика прийшла до нас з Росії. Там часто кастинг-директор і власник акторського агентства – одна й та сама особа.

Якщо говорити про мене – коли я працюю на картині, то пропоную своїх акторів в загальному порядку, при наявності ролей для них, ніколи не «втюхуючи» і не наполягаючи. Якщо вони проходять кастинг у моїх картинах, то я не беру з них агентські. Таким чином я виключаю корупційну складову.

Ринок, що в нас сформувався, для людини ззовні виглядає дивно. Наприклад, повсюдно існує думка серед акторів, що потрібно платити кастинг-директору за те, щоб тебе знімали. Мені не раз пропонували гроші, щоб потрапити в каст. Але це ж дикість! Це нівелює професію як таку! Виходить, якщо я візьму гроші, це буде провокувати мене знову і знову давати ролі одному і тому самому актору, що само собою заперечує мої професійні навички, підбирати акторів до образів героїв, а не тасувати безкінечно один і той же набір облич. І те, що ми бачимо на екранах – одні й ті ж обличчя, – автоматично наштовхує на думку, що, цілком можливо, багато хто так і працює. Можливо, режисерам і продюсерам здається, що лише ці, умовно кажучи, 100 акторів здатні втілити їхні задуми в життя, а за межами цієї сотні хороших авторів не існує. Інколи буває, що в двох медичних серіалах на різних каналах один і той же актор грає, наприклад, гінеколога. Або один і той же актор знімається в кількох серіалах про ментів, граючи ідентичні ролі. В результаті глядач сприймає це все як один великий безкінечний серіал. Я вважаю це однією з причин, чому так часто буває соромно дивитися на екран, коли там йде український продукт.

– Виходить якесь порочне коло. Як його можна розірвати?

– В Україні професія агента поки що малоспроможна. Я не знаю жоден випадок, коли актор був би захищений у суді в разі спору з продюсером. Тому що все співзалежне. Репутаційні речі – єдине, що працює. Нічого не регламентовано, агентсько-акторські договори номінальні, оскільки у нас немає в законі прописаного пункту про те, що актора на майданчику може представляти третя особа. Є випадки, коли особливо спритні агенти лякають наших акторів з ніжною психікою договорами. Але це профанація, документи позбавлені юридичної сили. Договори компаній-виробників з акторами – це теж, за великим рахунком, фількіна грамота. Бо вони пишуться не під взаємини актора і наймача, а під податкову.

Думаю, що з часом деякі продюсери перекваліфіковуються на агентів, актори «народять» зі свого середовища здібних людей, якась частина кастинг-директорів просто перестане займатися підбором і піде в агенти. Зараз у мене 25 акторів. Вони всі – мої друзі, мої знахідки. Я вболіваю за них, але я більше все ж таки кастинг-директор, а не агент. І коли прийде момент, з'являться гідні умови на ринку, нові люди, охочі до цивілізованих відносин, я з радістю зніму з себе цю ношу, віддам своїх підопічних в хороші руки і займатимуся лише підбором акторів.

Катерина Городнича, Mind, 21 серпня 2017 року

Оренда кінозалів Будинку кіна

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно!

До уваги членів НСКУ та відвідувачів Будинку кіно! У зв’язку з розпорядженням Київської міської державної адміністрації щодо протидії поширенню коронавірусу, всі творчі заходи Будинку кіно з 12 березня 2020 р. переносяться на інші терміни. Стежте за інформацією.