f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Даріуш Яблонський про потенціал ко-продукції, серіали та політику в кіно

26.08.2017

Олена Рубашевська, «КіноУкраїна»

В сучасному кінопросторі ко-продукція різних країн набирає все більше і більше обертів. Потенціал в цій галузі мають і українські проекти – особливо з орієнтацією на сусідню Польщу. Саме тому «КіноУкраїна» представляє читачам інтерв’ю із успішним польськім продюсером Даріушем Яблонським, котрий на цьогорічному ОМКФ презентував проект спільно з українськими і македонськими продюсерами, і безупинно шукає нових проектів – в тому числі на болючі історичні теми, що пов’язують наші народи.

З якою метою ви прибули на цьогорічний Одеський кінофестиваль?

Я буду брати участь в пітчингах серіалів, які ми організували спільно з Юлією Сінкевич (генеральний продюсер ОМКФ. – «КіноУкраїна»). І це займає всі мої думки, бо це буде перший пітчинг ко-продукції серіалів в Східній Європі. Ми вклали в це багато пристрасті і віримо, що подія має величезне значення для наших країн – ми думаємо про потенційних інвесторів і хочемо їм показати, які перспективні проекти можуть відбутися в нашій частині світу.

Чому вас цікавить ко-продукція, в чому її актуальність та переваги перед національним виробництвом?

У Польщі є вираз – «шлюб формує». Так ось і кожна ко-продукція формує! Вона допомагає усвідомити, що фільми, які ми виробляємо, можуть бути цікаві і за кордоном. Знімаючи кіно, ми не орієнтуємося тільки на українського чи тільки на польського глядача. Ніхто не хоче бути локальним режисером, всі хочуть бути режисером зі світовим ім’ям. І ко-продукція – це шлях до цього. По-перше, ти вчишся працювати з різними людьми. По-друге, фільм гарантовано буде показаний в тих країнах, які виступили виробниками. Я думаю, це відчутно впливає на свідомість режисера. Але не тільки режисер – і оператори, і художники-постановники, і костюмери – всі вони вчаться чомусь новому, працюючи в ко-продукції. Для мене ж ко-продукція подібна подорожі по світу, і я зробив її частиною свого життя.

Чи є зараз якісь пріоритетні теми, які б продюсери з Польщі шукали в Україні?

Дуже важко сказати, яка тема «вистрілить». Ми можемо міркувати про це тільки в теорії. Головне – повинен бути творець, ідея і сценарій. Потім потрібно все це організувати, залучити продюсерів. Але починається все з творця. Я не завжди роблю ті проекти, про які мрію. Буває так, що випадково потрапляю на сценарій і думаю: він хороший. Якщо я зараз підключуся до проекту, то зможу привернути польські гроші, а з ними – польського оператора, акторів. Звичайно, історії, які відбуваються в декількох країнах, легше реалізувати. Історія повинна природним чином мати відношення до двох (і більше) країн. Я, наприклад, мрію зробити польсько-український фільм на важку історичну тему, наприклад, про Волинь. Якби ми зробили це разом і постаралися вирішити протиріччя, таке кіно могло б стати мостом порозуміння для наших народів.

У польському кінематографі зараз дуже багато фільмів присвячено соціалістичному минулому…

Польський кінематограф зараз займається польською історією, про яку раніше ми не могли робити фільми. Це важливо, що залишилися теми, які не були освітлені, і тепер ми маємо можливість до них повернутися – наприклад, тема «проклятих солдатів», які боролися і після війни. Під час комунізму про них не говорили, але і після здобуття незалежності теж не приділяли багато уваги, і тільки зараз молоді люди починають цікавитися цим. У Польщі дуже різноманітна історія: є сторінки, якими ми можемо пишатися, а є і навпаки – страшні часи. І дуже важливо розкривати саме ці неприємні сторони, адже кіно – не елемент пропаганди, воно повинно апелювати до совісті. Я зробив такий фільм – його назвали «найсміливішим фільмом в історії польського кіно» – «Колоски» (пол. Poklosie). У цьому фільмі розповідається сучасна історія про те, як в одному селі відкривається похмуре минуле. Тоді поляки вбили безліч своїх єврейських сусідів… Фільм пробудив величезну дискусію. Деякі сказали, що він прекрасний. Інші сказали, що він антипольський. Але я переконаний, що такий фільм потрібно було зробити – він зіграв свою соціальну роль. Взагалі я вважаю, що надмірна фіксація на історії – теж не дуже добре. Кіно має займатися тим, що є тут і зараз.

Коли я навчалася в Польщі, то помітила, що багато молодих сценаристів бояться чіпати сучасні політичні теми, надаючи перевагу минулому або просто побутовим драмам. Чи це тільки мої спостереження, чи дійсно є такі тенденції?

Я думаю, що сучасне телебачення надмірно багато часу приділяє політиці, і тому багато молодих кінематографістів намагаються триматися від неї подалі. Але є політичні теми, які кінематографісти повинні відображати в своїх фільмах: націоналізм, шовінізм, страх перед іншим. І так, у мене теж є почуття, що молоді режисери зараз більше концентрується на своїх переживаннях і почуттях, на собі в світі. Напевно, така проблема є в багатьох пост-комуністичних країнах – досвід від дотику до політики був дуже неприємним, і ця неприязнь відклалася на генному рівні. Поляки, які народилися вже в трансформованій Польщі, вони теж не говорять на ці теми. У них є відчуття свободи, належності у світі, відчуття, що вони можуть думати тільки про себе. Але боюся, що реальність змусить їх повернутися до політичних проблем. Якщо цього не станеться, ми ризикуємо знову втратити нашу свободу. Якщо ми не прийдемо до політики, політика прийде до нас.

Якщо східноєвропейське кіно може конкурувати із західним за рахунок фестивалів, то які перспективи і потенціал ви вбачаєте у ко-продукції серіалів? Що ми можемо запропонувати світові, насиченому «Шерлоками» та «Грою Престолів»?

У нас у всіх є упередження щодо того, що телебачення показує дурні речі про багатих людей і їх життя, показує вигаданий розкішний світ, якого насправді не існує. Ми довго наслідували цьому, і зараз наше розуміння серіалів ще не переформатувалося під кращі зразки серіалів західних. Пам’ятаю, пару років тому я був в Одесі на дискусійному форумі, і один з українських телеканалів провів опитування своїх глядачів: що б вони хотіли дивитися? Виявилося, що хочуть комедій і мильних опер. Не хочуть історичних серіалів, трилерів, психологічних драм. А якщо ми подивимося на провідні західні телеканали, то побачимо, що лідери рейтингів – це саме трилери, історичні серіали та психологічні драми! Я вірю, що телебачення може формувати смак глядача. Адже якби ми зняли щось подібне до True detective або House of cards, люди б з радістю це дивилися. Тільки треба це зняти! У Польщі, я б сказав, цей процес уже почався завдяки тому, що у нас є три платних телеканали. Саме вони почали робити більш амбітні і сміливі проекти.

Які фільми польського виробництва з останнього року-двох ви б назвали must-see?

Jestem mordercą – фільм про вбивства в комуністичні часи, але дуже актуальний сьогодні. Варто подивитися фільми трьох польських режисерів (я вірю, що вони завоюють світ) – Томаш Василевський («Сполучені штати кохання»), Малгожата Шумовська («Тіло») і дуже цікава режисерка Агнєшка Смочинска («Дочки дансінгу»). З документального – гарячий фільм, який багато хто ненавидить – Wszystkie nieprzespane noce Міхала Марчака. Про те, як проводять свої ночі молоді люди у Варшаві… Ну а найяскравішим представником є ​​Павло Павліковський, який зняв «Іду». Зараз він працює над новим фільмом. Ще я дуже зацікавлений новим проектом від  Netflix – це серіальна версія «Відьмака».

Олена Рубашевська, «КіноУкраїна», 21 серпня 2017 року

17 грудня, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно» Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД»(ІІ серія)

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»