f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Марія Гофштаттер про роботу над фільмом Юрія Речинського «Січень – Березень»

14.08.2017

Австрійська актриса Марія Гофштаттер в інтерв’ю кінокритику Дмитру Десятерику, «День» розповіла про роботу над фільмом Юрія Речинського «Січень — Березень». Подаємо фрагмент бесіди.

Марія Гофштаттер (1964, Лінц, Австрія) прославилась 2001 року, зігравши міську божевільну — набридливу, безпосередню й довірливу, як дитина, — в повнометражному ігровому дебюті австрійського документаліста Ульріха Зайдля «Собача спека». Фільм став сенсацією Венеційського фестивалю, отримавши Гран-прі основного конкурсу. Наступна акторська вершина Гофштаттер так само пов’язана із Зайдлем — фанатична католицька місіонерка в трагікомедії «Рай. Віра» (2012).

На початку цього року Марія з’явилася у фільмі українського режисера, зігравши жінку з хворобою Альцгеймера в драмі Юрія Речинського «Січень — Березень».

Загалом, неймовірна — інколи до шоку — природність перевтілення Гофштаттер у своїх героїнь робить навіть її найменшу роль незабутньою.

У липні 2017-го Гофштаттер приїхала до України, щоб представити «Січень — Березень» на Одеському кінофестивалі.

— Я, звісно, не можу не спитати про роботу з Юрієм Речинським.

— Мені дуже сподобалося. Він не схожий на Ульріха Зайдля, але теж намагається досягти чогось. Його нелегко задовольнити. Є режисери, які кажуть: «Я художник, я хочу зробити фільм», і є режисери, які просто повинні зробити фільм. Не тому, що він художник, а тому, що це щось всередині нього, і ці хлопці завжди йдуть особливими шляхами, хоча їм кажуть: «Ні, ви не можете це зробити, це неможливо, надто ризиковано». Юрій саме такий. Він справді боєць і має дуже хороший стиль співпраці, дуже шанобливий, дуже ввічливий.

— Ви готувалися до цього фільму так само інтенсивно, як зазвичай?

— Так, я звикла до цього. Зйомки почалися водночас із Майданом, і все змішалося, виникли проблеми з фінансуванням проекту. Але, певним чином, зовнішні проблеми були корисними для внутрішньої єдності команди, бо ми думали: «Ні, ми зробимо це всупереч усьому».

— Як проходила робота в Україні?

— Я ненадовго приїздила до Києва для зустрічі з Юрієм, і була також у Кривому Розі — щоб зняти сцену, в якій моя героїня відвідує дочку в лікарні. Перебування в Кривому Розі було важливим досвідом.

— Тож які ваші враження?

— В Україні є все, що завгодно. Київ, Кривий Ріг і Одеса — можна подумати, що це різні країни! Кривий Ріг особливо мене зачепив. Я не ненавиділа його, але він пригнічував: бідні люди, їхні обличчя, їхня боротьба за виживання, дуже холодно, і вони нічого не мають, можливо, дуже бояться за майбутнє, багато п’яних на вулицях. Але, повторюся, я відчувала себе зачепленою ними, не тільки негатив. Це сильне відчуття, я так хочу, щоб ситуація там хоч трохи поліпшилася. А ось Одеса — це літо, це задоволення, я не очікувала, що це буде настільки красиво, — архітектура, бульвари, дерева та море, здається, всі в хорошому настрої, здається, життя безжурне. Гадаю, обидва міста — це не вся правда про Україну, але вони справили дуже сильне враження. Я щаслива, що бачила обидва.

Дмитро Десятерик, «День», 10 серпня 2017 року, №139

10 грудня, понеділок, Червоний зал

10 грудня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД» (І серія)

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»