f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Микола Береза: «Заради «Червоного» поїхав до радянського концтабору»

08.08.2017

Виконавець головної ролі у фільмі "Червоний" актор Микола Береза розповів про зйомки очікуваної картини, а також поділився враженнями від театральної роботи у Німеччині.

Василь Худицький, "Дзеркало тижня"

Фільм "Червоний" створено за романом Андрія Кокотюхи, режисер — Заза Буадзе, кошторис — 20 млн. грн. А сюжет перенесе глядачів у середину ХХ століття, коли в радянському концентраційному таборі одночасно опиняються радянський льотчик Віктор Гуров та український повстанець Данило Червоний. Цим героям, зі Сходу та Заходу, доведеться витримати знущання начальника табору, організувати повстання… Але, звісно, всі сюжетні деталі напередодні прем'єри розкривати небажано. Уточню лише, що стрічка створена у співдружності компаній "ІнсайтМедіа", ARTBOX, "Одеська кіностудія", за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Актор Микола Береза вже відомий українським глядачам: в нього яскрава роль Войтка у стрічці Вікторії Трофіменко "Брати. Остання сповідь", знімався також у режисерів Любомира Левицького, Тараса Химича. У Львові Микола Береза є директором одного з найпопулярніших українських театрів — імені Леся Курбаса (художній керівник — Володимир Кучинський).

— Миколо, хто ваш герой у "Червоному" — вигаданий персонаж чи все-таки Кокотюха "списав" його з певної реальної історичної особи?

— Сам фільм знято за мотивами третьої частини роману Андрія Кокотюхи "Червоний", це так звана табірна історія. І саме в цю табірну історію, чи радше в табірні реалії потрапляє мій герой — Данило Червоний, хорунжий Української повстанської армії.

Це людина, яка насамперед не здається, не опускає руки. Щодо прототипу героя, то питання скоріше до автора. Хоча для себе як для актора завжди намагаюсь шукати точних дороговказів.

Знаково що під час зйомок вдалося познайомитись з онуком Євгена Грицяка, політв'язня ГУЛАГу, керівника Норильського повстання. Особливо налаштовувала на роль кожна згадка про наших героїв на Сході.

Мені як актору важливо, щоб це не був герой на постаменті. Тому намагався максимально наближати його до абсолютно людських якостей. Часом на знімальному майданчику був Андрій Кокотюха, який міг дуже точно щось підказати.

Зараз мені важко передати словами ту емоційну канву, в якій я тоді перебував. Коли ти у творчому процесі, твої слова, поведінка можуть бути досить асоціативні. Почув якусь мелодію — і вона тебе налаштовує на потрібну ноту.

— Фільм позиціонується як екшн, отже на зйомках мало бути багато складних сцен. Як ви управлялися? Чи був задіяний в роботі ваш дублер?

— Дублер, звичайно, був. Були моменти, де без нього б не обійшлося. Тому у фільмі дуже багато екшен-сцен: від малих бійок — до масштабних баталій повстання. Я максимально намагався відпрацьовувати сам. Дещо мені дозволяли, а деколи, скажімо, підходив продюсер і говорив: "Миколо, ти нам ще потрібен в кадрі! Нехай цю сцену відпрацює дублер".

— На слабака ви не схожі…

— Раніше у мене з цим завжди було складно. У школі я був звільнений від фізкультури, для мене це була проблема. Коли прийшов у театр Леся Курбаса, почалися фізичні тренінги, вправи, пов'язані з психофізикою — це традиція театру. Перед зйомками фільму я багато тренувався, навіть довелося скинути понад 10 кілограмів.

— Декілька слів про творчу групу фільму. З ким із них подружилися? Скільки часу тривали зйомки?

— Було близько 40 знімальних днів, але це з перервами. Насправді фільм — великий шмат мого часу. Не просто часу — життя.

А почалося все у перші дні весни. Власне, бюджет фільму був не настільки великим, тому процес тривав досить динамічно. Добре, якщо вдається з першого дубля зняти чудовий кадр. Але коли маєш більше часу, коли ти себе не підганяєш, можливості для вдосконалення твоєї ролі зростають.

У фільмі були задіяні актори зі всієї України — від Ужгорода і до Харкова. Із знайомих мені людей, єдиний, з ким вже доводилося працювати, та й, зрештою, доводиться і зараз, у театрі ім. Лесі Курбаса — Олег Стефан.

Чи не найбільше спільної роботи в кадрі було з Олегом Шульгою, чудовим актором з Дніпра. Нещодавно він, до речі, знявся у ще одному фільмі Зази Буадзе "Позивний Бандерас".

Приємне, тепле враження від роботи з Олександром Мавріцом з Ужгорода. Попри те, що у фільмі ми були по різні боки барикад, оскільки він був "начальником ГУЛАГу". Насправді набереться матеріалу не на одну статтю, якщо почати усіх згадувати. А чого варті актори масових сцен!

Режисер Заза Буадзе — майстер своєї справи. Інколи я дивувався, як у нього десь там у голові існує наше кіно, з усіма нюансами, деталями, подіями… Як розкладено по кадрах, що за чим йтиме.

— А де відбувалися зйомки "Червоного"?

— У Кривому Розі. Там було кілька локацій. Одна з них — на старих закинутих шахтах. Це колосальне видовище, коли навкруги степ і раптом бачиш земний розлам і досить-таки скелясті фактури. Неймовірне враження, якщо дізнаєшся, що ще зовсім недавно — на початку XX ст. тут важко працювали люди: кайлами добували важку породу.

А основною локацією був радянський концтабір, збудований на окраїні Кривого Рогу… Туди і поїхав зі Львова на зйомки "Червоного"!

— На жаль, українські фільми не завжди мають великі касові збори. Чи є касовий потенціал у "Червоного"? Скільки копій буде в українському прокаті?

— Щодо кількості копій, то наразі я у ці деталі не надто посвячений. Знаю, що прокатом займатиметься компанія "B&H Film Distribution", лідер з постачання кінопродукції на український ринок. Тому очікується досить широка прокатна історія.

Щодо касових зборів, то можу лише побажати фільму успіху, і чекати на підтримку нашого глядача.

— Миколо, далеко не всі знають — звідки ви родом, як потрапили в популярний львівський театр? Врешті, хто ваші батьки?

— Я закінчував львівську школу №38. І так склалося, що в школі з певного моменту активно був залучений до шкільної самодіяльності. Паралельно прислуговував у церкві.

Тоді був впевнений, що стану священиком. Хотілося вчитися у семінарії за кордоном. Але після школи про всяк випадок, аби не втрачати часу, вирішив спробувати, куди б можна було вступити до вишу. Вирішив брати високу планку, тому подав документи до ЛНУ ім. І. Франка, одразу на два факультети: історичний і акторський. І вступив на акторський. Попри те, що особливо не готувався. Все вийшло спонтанно.

Родом я із звичайної сім'ї. Тато — будівельник. Свого часу він об'їздив весь Радянський Союз. Зокрема школа, де я навчався, будувалася за участі мого батька. Він мав голос і любив при нагоді поспівати. Намагався і мене залучати до співу, чого я страшенно не любив.

— Цієї весни ви грали в українсько-німецькому театральному проекті "Чому Михайло Гурман не вижив?" за мотивами "Украденого щастя" Івана Франка (драматург Павло Ар'є, режисер Стас Жирков). Цікаво, як український актор попрацював у німецькому театрі?

— Робота тривала у березні-квітні цього року, у травні-червні їздив до Німеччини грати виставу. Декілька показів відбулося у Запоріжжі, Києві та Львові. Чи не найсильніше враження — ставлення німців (не тільки акторів), до роботи. Вони скрупульозні, розумно розподіляють час. Його у них вистачає і на приватне життя, і на роботу. Цього нам ще потрібно вчитися і вчитися.

Також вразило, що у німців немає звичної для української сцени градації. Попри те, що у трупі чимало старших за нашими мірками акторів, щойно вони потрапляють у театр — всі рівні. У них немає такого, що отут на сцену виходить прима, а тут — молодий актор. Принаймні я такого не зауважив. Працює команда. Так, можливо хтось уже має досвід, але це не означає, що він якось несе себе з-поміж інших.

У акторському плані мені дуже імпонував Тімо Хатсельпфлуг. Ним була задана така висока професійна планка, до якої хотілося тягнутися.

— Що таке особливе режисер відкрив у вас під час роботи над "Гурманом", чого ви раніше в собі не відчували?

— Мені дуже сподобалось працювати з режисером Стасом Жирковим. У процесі роботи він спровокував деякі акторські "фарби", якими я зазвичай у своїй акторській роботі не користуюся. Насамперед, мені здається, це якості, пов'язані з міцними і досить агресивними енергіями…

— А як ставитесь до сучасних серіалів? Адже якість їх часто-густо дуже суперечлива.

— Серіали — це одна з фактур кіно, яка зараз посіла на західному ринку дуже вагому нішу. Коли у мене обмаль часу, то для мене дуже зручним є саме серіальний формат: "Фарго", "Табу"… Останній серіал, який на мене справив шалене враження, — "Американські боги".

— Чи є акторські заповіді, які ніколи не зраджуєте?

— Для мене насамперед акторство це — рух. І отут, мені видається, і формується неможливість фіксування певних догм. Так, ти можеш користуватися певними правилами, щось спрацьовує, а щось — ні. Але вони не можуть бути забетоновані. Кожного разу ти у чомусь іншому можеш знайти енергію — і в цьому кайф. Бо щойно ти вирішуєш, що чогось уже досяг, це зіграв, це отримав, тут можеш поставити на собі хрест. До певної міри ти — Колумб, який кожного разу вирушає на пошук чогось нового.

— Ви знімались у "Червоному" і одночасно виконували обов'язки директора театру?

— Знаєте, добре, що в театрі ім. Леся Курбаса, де художнім керівником є Володимир Кучинський, працює злагоджена команда, яка завжди допоможе. Крім того, є певний досвід роботи — директором працюю з 2014 року, а доти ще близько 1,5 року у форматі в.о.

Дуже і дуже непросто бути директором і водночас актором.  Часом ці функції конфліктують між собою. Хоча є й плюси. Посада директора допомагає розвивати у собі певну самоорганізацію. Я деколи жартую, що це — ще одна моя роль у театрі. Але частенько ставлю собі запитання: чи не надто це мене обкрадає у творчому плані? Але такі реалії.

У нас в країні питання культури завжди ставили на певні задвірки. Чомусь, коли я їду на проект до Німеччини, розумію, що там дозволяють собі робити певний культурний продукт, розуміючи, що він буде збитковим. Але вони у культуру вкладають! Це певна база, яка дасть свій результат у розвитку суспільства. Бо якщо дивитимешся на ці поняття виключно як на комерцію, тоді потрібно йти торгувати на базарі.

— Якщо порівнювати акторів, які представляють різні школи різних країни, то які особливості (насамперед) вирізняють українського актора?

— Одна з базових різниць — у підході до створення образу. У нас він, з мого власного досвіду, — дуже персоніфікований і пов'язаний з внутрішнім світом конкретного актора. У роботі актор часто "підключає" себе до образу, інколи навіть занадто. Це один з підходів до акторського існування. І це нормально. Але не завжди ощадливо і не завжди безпечно для акторів. У європейській школі акторська роль не те що б більш формальна, вона досить дистанційована від актора…

— Знаю, що ви були на Сході України… Які враження, емоції?

— Одразу на думку спадає 2014 рік, коли все тільки почалося, ми вперше вирушили туди разом з Мар'яною Садовською, художнім керівником нашого театру Володимиром Кучинським та групою акторів.

Словами це важко описати. Це особливі емоції. З одного боку шалена напруга, а з іншого, неймовірні відчуття певності, захищеності і гордості під час зустрічей з нашими героями. І, здавалось би, їдеш туди, аби бодай якось підтримати, а в результаті повертаєшся сам неймовірно одухотворений.

Василь Худицький, "Дзеркало тижня", 14 липня 2017 року, №27

14 грудня, п’ятниця, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО І ФУТБОЛ» «Футбол в зарубіжному ігровому кіно»

15 грудня, субота, Синій зал Визначна актриса театру і кіно МАЛЬВІНА ШВІДЛЕР

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»