f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Олександр Ткаченко: «Український глядач бачить те, на що не заслуговує з точки зору економіки»

23.06.2017

Подаємо фрагменти інтерв’ю генерального директора медійного холдингу «1+1 медіа» Олександра Ткаченка, яке він дав Олені Холоденко в рамках спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років», присвячені питанням серіального виробництва в Україні.

— Пане Олександре, мені розповідав один ваш колега, що Олександр Роднянський, коли йому щось вдавалося, йшов підстрибуючи — так радів. Як радієте з професійних досягнень ви і які приводи для радості трапляються останнім часом у вашій роботі?

(Думає.) Я роблю короткий видих різкий: «Yes!» Не підстрибую. Вдається це тоді, коли є збіг якісної роботи з очікуваннями глядачів. Тобто коли ти думаєш, що ця робота якісна з точки зору виконання і меседжів, і вона отримує схвальний відгук глядачів — хороший рейтинг, це справді удача.

— Останнім часом чого це стосувалося конкретно?

— Деяких серіалів нашого виробництва — «Останній москаль» і «Хороший хлопець», деяких програм на кшталт останнього «Голосу країни», який я вважаю найкращим сезоном серед усіх шести сезонів. Стосується успіху такого каналу, як «ПлюсПлюс», який ми створили практично з нуля, стосується розвитку й можливостей каналів ТЕТ і «2+2». Наші можливості як медіагрупи в діджитал-просторі теж мають серйозний прогрес. Треба розуміти, що це холдинг, а не просто канал чи програма. А оскільки медійна група ставить собі за мету виробництво контенту, вдалий контент і робить мене щасливим.

— А в чому ви радієте за своїх конкурентів — які їхні продукти ви би відмітили?

— Телебачення — це три кити: інформація, розважальні проекти та серіали. Свого часу СТБ зробив ставку на розважальні проекти і практично серйозно змінив ставлення до цих проектів в Україні. Тобто їх почали тут виробляти, а не імпортувати з Росії. А війна змусила почати співпрацю з третім китом — виробництвом серіалів. І те, що вдається деяким українським колегам саме з виробництва серіалів для експорту в Росію, надихає.

— Які продукти, зроблені телевізійниками впродовж 25 років, ви би визначили як найкращі — як на «Плюсах», так і на інших каналах?

— Думаю, багато розважальних проектів, які робив СТБ, можна вважати високим рівнем професіоналізму, новини на «1+1», «Голос країни» на «1+1», серіали на «1+1», про які я вже казав. Стосовно довгих серіалів, більше 30 серій, безперечно, серйозний досвід має ТРК «Україна».

— Скажіть, ви поважаєте свого глядача?

— Щодня намагаюся себе в цьому переконувати.

— Яким чином змінювалося ваше ставлення до глядача протягом вашої професійної діяльності — як журналіста, як медійника і як продюсера?

— Глядач — це така тонка субстанція, яка існує наче образ. Але цей образ нечасто збігається з тим, що ти бачиш у безпосередньому спілкуванні, коли стикаєшся з глядачем один на один. Тому що не існує глядача «умозрительного». Тільки конкретний. А у конкретного глядача не лише смаки змінюються — змінюються очікування і ставлення до того, що відбувається в країні, і до того, що може запропонувати йому телебачення.

На жаль, надзвичайно жорсткий режим конкуренції в українському телебаченні зробив можливим, що український глядач бачить те, на що не заслуговує з точки зору економіки. З огляду на ринок, який ми маємо, канали не можуть виробляти такої кількості яскравих передач, знімати таку кількість серіалів, пропонувати якісний західний продукт — як хочеться глядачеві. Якщо ви подивитеся на наших колег у Східній, Центральній Європі, де в медійному середовищі в першу чергу править бал економіка, ви з подивом побачите, що їхній екран має значно блідіший вигляд порівняно з нашим. Тому в нас існує розрив між реальними економічними можливостями і тим, що ми насправді робимо.

— Через те, що ЗМІ не є бізнесом в Україні, чого немає в українській журналістиці?

— Простіше сказати, що зайве. Дивіться вище — велика кількість передач і серіалів. А стосовно журналістики — очевидно, що з’явиться певна легкість і люди відчують більше свободи.

— Коли ви вперше відчули, що почався інформаційний наступ росіян, і побачили перші прояви гібридної війни?

— [...] Цікавий момент: коли я вже працював на «Плюсах», ми придбали права на книгу Аксьонова «Остров Крым» — ще до відомих подій. І я намагався з російськими колегами спільно реалізувати цей проект. І тоді не усвідомлював, чому вони всі відмовлялися.

— Коли вам торік минуло 50 років, ви сказали, що маєте певні цілі. Чи вдалося вже якісь реалізувати?

— Якісь — так, якісь — ні. Мені дуже хотілося запустити індустрію серіальну. Ми це зробили. Мені хотілося повернути «Плюсам» лідерство. Ми це зробили. Далі є наступний крок, і знаю ще 2-3 кроки наперед. Але говорити про них не буду. (Усміхається.)

— Із таким мультипотенціалом і мультидосвідом — журналіст, медійник, кінопродюсер — чи не хотілося б вам працювати в іншій країні?

— Ні, хіба що на пенсії. Але на пенсію я не збираюся.

— Відчуваєте, що затребувані в Україні?

— Так.

Фото: Олексій Темченко, Валентина Балабанова

Олена Холоденко, «Детектора медіа», 14 червня 2017 року

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)