f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Дмитро Суржиков: Моя перша важлива роль в українському кіно – Тарас Шевченко

17.04.2017

Подаємо фрагменти інтерв'ю із українським актором Дмитром Суржиковим, присвячені його роботі у кінематографі та серіальному виробництві.

Олег Вергеліс, "Дзеркало тижня"

— Буквально недавно я заліз в Інтернет, щоб знайти там один свій фільм, і з'ясував, що в мене на сьогодні, виявляється, понад 130 ролей у різних кінопроектах, — каже Дмитро Суржиков в кав'ярні, сидячи навпроти; відвідувачі закладу обережно придивляються: вони вочевидь із ним десь зустрічалися.

— Дмитре, зараз у тебе скільки кінопроектів одночасно у виробництві? П'ять, шість, двадцять шість?

— Мабуть, не так багато. З-поміж них виділю, наприклад, дитячий фільм "Казка про гроші" (Олесі Моргунець. — НСКУ). Це українська картина, державне фінансування. Важливо, що кіно для дитячої аудиторії. Дитячих же картин завжди мало в нашому прокаті.

— Дитячих — мало. А ось політичних уже набирається під зав'язку. Скажімо, "Недотуркані" з твоєю ж участю, де ти зіграв такого собі Дмитра Гришка. Цей проект "Кварталу" розрахований на нові сезони?

— Поки що 24 серії. Далі буде видно.

— Як ти думаєш, наш глядач уже остаточно "злився" і з політичними реаліті-шоу, і з політичними серіалами? Інші жанри в найближчому майбутньому, взагалі, в нашому житті залишаться?

— А знаєш, далеко не всі наші глядачі сприймають саме такий формат — політичний серіал.

— Ну це як сказати? "Картковий будиночок", "Батьківщина" (зараз дивлюся шостий сезон уже). По-моєму, "серіалополітика" багатьма сприймається абсолютно захоплено.

— Але ти говориш про американські серіали. А я — про вітчизняні. Тут сприйняття якраз і не завжди захоплене.

— Це чому ж?

— Тому що на екрані — "правда життя". Хоч би в які сатиричні чи гумористичні форми вона була вбрана. Був би тут чистий вимисел (у тих-таки "Недотурканих"), то й раділи б більше. А так — ні. І реакція на такі картини, які робить "95 Квартал", часто насторожена. Ну й, потім, — є певна категорія глядачів, яка тенденційно ставиться до, власне, "Кварталу".

— Чому ця категорія до них так ставиться? Правда очі коле? Гумор нижче плінтуса? Чи?

— Думаю, це заздрість. Ось вони, хлопці з "Кварталу", наші — українці. Самі всього досягли, створили стільки рейтингових проектів. Відкрили недавно цілий канал. Успішні люди, роблять свою справу, нікого не повчають, "як треба". А в нас як? Натовпи ходять по Хрещатику й зовсім нічого не роблять, зате вони розказують усім, "як треба". Ти спочатку зроби щось, а потім повчай інших.

Однак, безумовно, ти маєш рацію: є в Україні й перенасичення політикою. Чимало ж людей чудово розуміють, що різні "проблеми" у нашій країні саме й створені — політиками. Причому спеціально, технологічно. Ці "проблеми" впливають на людей, роз'єднують їх, сварять.

— Можливо, мені здалося, але сьогодні ти вочевидь більше націлений на театр, ніж на серіали. Щось сталося?

— Усе нормально. Просто став перебірливішим. Став більше себе любити. Став більше відпочивати. Хочу робити менше, але краще.

Ну і в театрі з'явилася цікава робота. Знаєш, мені здавалося, що, пропрацювавши доволі тривалий і насичений період у Театрі на лівому березі, а потім переключившись тільки на кіно, я вже навряд чи колись зможу впіймати колишній кайф і колишній захват — від роботи на сцені. На щастя, "це" повернулося.

— Але в театрі, порівняно з серіалами, не дуже-то заробиш! А в популярного актора серіалу, кажуть, виникає психологічна залежність від шалених грошей. Деякі зірки вже не знають, куди їх подіти після тотальних зйомок.

— Усіх грошей не заробиш.

— Бували часи, коли ти щільно й, вочевидь, економічно вигідно знімався в РФ. Багато проектів, серед них пристойні. Як, наприклад, "Орлова і Александров", де ти грав репресованого чоловіка першої зірки сталінського кіно. Сьогодні — "звідти" — є пропозиції?

— Пропозиції були. Але коли почалася війна, а вони стали телефонувати й запрошувати, то я відповів: "Ви з глузду з'їхали?"

— Тобі, з фільмографією, що налічує 130 картин, звісно, зустрічалися на майданчиках режисери різні. З якими з них хотілося б на зйомках зустрітися знову?

— Хороших творчих людей було багато. І тут уже, швидше, простіше назвати тих, з ким би ніколи не хотілося зустрічатися! Але таких менше. Їх можна перелічити на пальцях.

Взагалі, ти ж розумієш, виробництво серіалу — жорстокий світ. У ньому жорстокі закони. Постійно треба видавати, видавати, видавати. І якщо не володієш професією, тебе одразу виштовхнуть. Якщо ти не комунікабельний і не можеш знайти спільної мови з акторами й режисерами з різних країн (і різних шкіл) — виштовхнуть ще швидше. Сама система видавить.

Звісно, акторам-зіркам легше. Продюсери й режисери їх терплять. Це ж медійні особи. Але, певна річ, не всі потрапляють у цю "вертушку". Виробничий серіальний процес — система, що передбачає колективну творчість. Як і театр, власне. Але в серіалі все значно інтенсивніше.

Якщо в театрі досі ще залишилися певні художні цінності (правда, не в усіх театрах вони залишилася), то серіал — ремісницька історія. Всі зайняті, немає часу, зібралися — розбіглися. Там таке — правило. Зміна за зміною, безсонні ночі. Набираєш собі все підряд, а потім не спиш кілька діб.

— Як зберегти цей "феномен всюдисущості" з такими навантаженнями? Тобто як затребуваний актор реабілітується після таких галер?

— Сон!

— Життя є сон? Як сказав Кальдерон.

— Так, сон — єдине, що може врятувати й реабілітувати. Або ще починаєш багато їсти, коли не спиш. Організм потребує енергії, причому негайно. Але найбільший "крутяк" — перельоти. О... Сьогодні знімальна зміна в Мінську, завтра — в Києві, а вночі — зйомки в Одесі.

До речі, знаєш, яка моя перша важлива роль в українському кіно?

— Не пригадаю.

— Тарас Григорович Шевченко.

— Невже?

— Так, це фільм "Братство", 2005-й. Одна з ліній картини — Кирило-Мефодіївське братство, його представники. Це багатосерійний фільм-портрет про Кобзаря.

— Мабуть, картину бачило небагато твоїх шанувальників?

— Мабуть. І жаль. Тому що серед сценаристів — Іван Дзюба, Борис Олійник, сам режисер Станіслав Степанович Клименко. У нас же завжди так: показали прем'єру в Будинку кіно — і забули про неї назавжди.

— Але ж ти не забув?

— Звичайно, ні. Така роль! До речі, роль Тараса Шевченка мав грати один відомий політик. Але доля розпорядилася інакше. Великою мірою завдяки чудовому художникові з гриму Ані Лукашенко.

— Було завдання в тому фільмі — шукати портретну схожість із Шевченком? Чи навпаки — йти від себе до нього?

— Портретна схожість була важлива. Пам'ятаю, під час проб я йшов територією кіностудії імені Довженка і побачив скульптуру Тараса Григоровича. Коли прийшов на проби, то спробував передати той "скульптурний" вираз обличчя Кобзаря. Правда, режисер, очевидно, щось помітив і сказав: "Пам'ятника ми робити не будемо!"

Напередодні й під час зйомок доводилося осягати і відкривати багато матеріалів, пов'язаних із життям Тараса Шевченка. У цьому плані сам режисер був унікальною людиною: здавалося, він знав абсолютно все про особистість і творчість Тараса Григоровича. Станіслав Степанович, світла йому пам'ять, дуже мені допоміг. Допоміг зрозуміти характер генія. Допоміг усвідомити, "як" читати вірші Шевченка…

Із досьє

Дмитро Суржиков народився в Маріуполі. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. З 2004-го — у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. З 2015-го — у Київському Молодому театрі. Батько трьох доньок — Поліни, Олександри й Емілії. Знявся у 130 кінопроектах. Серед найпопулярніших — "Слуга народу", "Недотуркані", "Орлова і Александров", "Клан ювелірів", "Гвардія", "Будинок з ліліями", "Брат за брата", "Страсті за Чапаєм", "Смерть шпигунам", "Одеса-мама", "Жіночий лікар" та інші.

На фото: Дмитро Суржиков у ролі Тараса Шевченка, кадр із фільму "Братство"

Олег Вергеліс, "Дзеркало тижня", 27 січня 2017 року, №3

17 грудня, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно» Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД»(ІІ серія)

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»