f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Тарас Химич: «Король Данило – ще одне свідчення того, що Україна – це Європа»

28.03.2017

Режисер Тарас Химич — про те, як зацікавити сучасного глядача давньою історією.

Ростислав Гривінський, «День»

Заснований на реальних подіях фільм «Жива», який розповідає про життя зв’язкової УПА Анни Попович, отримав схвальні відгуки, а також хорошу прокатну історію в Україні. Однак, як з’ясувалося, команда картини уже розпочала роботу над новим та ще більш масштабним проектом — стрічкою про короля Волині та Галича Данила. Днями був представлений офіційний тизер, а сам фільм глядачі мають побачити навесні 2018 року. Про баланс між історією та художнім домислом, а також про те, як не лише знімати, а й заробляти на фільмах в Україні, — наша розмова з режисером Тарасом Химичем.

«РУСЬ ДАНИЛА — КРАЇНА, В ЯКІЙ ХОТІЛОСЯ ЖИТИ БАГАТЬОМ»

— Тарасе, це вже другий ваш художній фільм, і знову на історичну тематику. Гадаєте, зараз на неї є суспільний запит?

— «Король Данило» — це не просто про історію, а передусім про середовище. Власне «Жива» — це теж не суто історичний фільм, а радше картина про долю конкретної людини, про її боротьбу за виживання. Але якщо він був орієнтований передусім на жіночу аудиторію, то історичний бойовик «Король Данило», безумовно, зацікавить також і чоловіків. Мені як режисерові подобається працювати з середовищем, з костюмами, ніби переноситись у часі. Таким чином я краще розумію й героїв. Мої документальні фільми також присвячені історії, Першій і Другій світовим війнам.

Король Данило цікавий мені як військовий муж. Він не з тих монархів, які були захоплені лише придворним життям. Це воїн, державник. Його брат Василько також був воїном. Я міг би зосередитись лише на історії їхніх взаємин, часом доволі конфліктних. Але мене цікавить також королівство, тогочасна Русь. Хотілося б виправити той стереотипний образ про цю державу, який виник у нашого глядача під впливом старих історичних фільмів. Поруч із русичами там жили, наприклад, китайці, маври, араби. «Шовковий шлях» творив мультикультурне середовище. Це була повноцінна європейська держава, країна, в якій хотілося жити багатьом.

Ми не ставимо собі за мету документальну точність. Хоча сюжет розгортатиметься довкола певних історичних фактів, залишиться місце і для фантазії. Адже це не заборонено!

— Відомо, що про епоху короля Данила залишилося небагато достовірних документальних свідчень, навіть щодо теренів, які охоплювала його держава, точаться суперечки. На які матеріали спиратиметесь ви?

— За основу ми взяли роботи львівського історика Леонтія Войтовича. Прикметно, що він називає його королем Данилом Романовичем, а не Данилом Галицьким, як інші, і загалом пропонує свіжий погляд на цю епоху. Ще задовго до початку роботи над фільмом я також читав матеріали про короля Данила в газеті «День».

Беручи за основу наукові матеріали, намагатимемось створити образ, який буде близьким сучасному глядачу. Наприклад, маємо деякі власні ідеї щодо одягу воїнів королівства, в якому могли бути елементи візантійських або західноєвропейських військових одностроїв. Коли ми представили тизер до фільму, то одразу наразились на критику деяких істориків — мовляв, у наших героїв сучасні зачіски тощо. Кочовики для деяких істориків виглядають дещо екзотично, нагадують образи з комп’ютерної гри. Але, як на мене, в художньому кіно такий підхід прийнятний. Переконаний, що тут можливі різні авторські інтерпретації.

«СПРИЧИНЯТИ ДИСКУСІЇ — ОДНА З ФУНКЦІЙ КІНО»

— На вашу думку, чому для сьогоднішньої України важливо мати у своїй історії короля та королівство?

— Король — це європейські цінності. Король Данило — це ще одне свідчення того, що Україна є частиною Європи, що тут здавна існували демократичні традиції. Україна завжди йшла «в ногу» з Європою і лише на певний період відстала через об’єктивні історичні причини. Король Данило, який правив у XIII столітті, засвідчує, що Україна — не якась «молода держава з 25-річною історією», як дехто вважає.

Вірю, що фільм викличе у глядачів інтерес до давньої української історії, спонукатиме серйозніше її вивчати. Адже навіть тизер викликав жваві суперечки — оцінки як майбутнього фільму, так і самої постаті короля Данила — у діапазоні від позитивних до вкрай негативних. Деякі реакції та інтерпретації не можуть не дивувати. Але спричиняти дискусії — одна з функцій кіно.

Водночас, на відміну від порівняно близьких подій, давня історія не є потенційною передумовою для конфліктів та внутрішніх розколів. Навпаки — інтерес до неї може мати об’єднавчий, інтеграційний ефект для суспільства. Нагадаю, що до Галицько-Волинського князівства або, як його ще називали, Руського королівства входив і Київ. У масовій свідомості ця держава корелює переважно із Західною Україною, з Галичем. Це не зовсім так, бо тут ідеться більше про Волинь, а з Галичем Данило навіть воював. Про епоху короля Данила існують певні хибні уявлення, і фільм покликаний їх зруйнувати.

Дивно, що в Україні досі не було картин на ці теми (1987 року Ярослав Лупій поставив на Одеській кіностудії стрічку «Данило — князь Галицький». — НСКУ). Я виношував ідею такого фільму вже давно. Тепер, коли наша команда набралася досвіду, коли ми вийшли зі своїм першим фільмом у прокат, з’явилася віра у власні сили.

— Сюжет розповідатиме про всю історію життя Данила чи лише про окремі епізоди його біографії?

— Вочевидь, ми охопимо лише найбільш значущі періоди його життя — приблизно від 30 років. Молоді роки згадуватимуться у вигляді натяків, флешбеків. Фільм не буде суто біографічним. Із ворогів, яких у Данила було багато, будемо виокремлювати одного основного. Робота над сценарієм та кастингом ще триває. Прагнемо, щоб картина вийшла цікавою, динамічною. Якщо «Жива» апелює, перш за все, до емоцій, то тут буде більше екшену. Хоча в житті Данила було чимало сумних і драматичних моментів, ми акцентуватимемо увагу на позитиві — на «перемогах», а не на «зрадах».

Багато речей король Данило запозичив у Західній Європі. Він заохочував різні нововведення, здійснив військову реформу, застосовував різноманітні новітні технічні засоби. Вирізнявся навіть ззовні — його можна назвати одним із найбільш «модних» правителів тогочасної Європи. До слова, руське військо виглядало тоді не надто охайно, кожен одягав те, в чому йому було зручніше. Щоб не було плутанини й ніхто не постраждав від «дружнього вогню», Данило вперше запровадив знаки розрізнення. Пам’ятаєте, як наші військові 2014 року вдягали спеціальні пов’язки?

«ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ ЗДЕШЕВИЛА ПРОЦЕС КІНОВИРОБНИЦТВА»

— Деякі історики припускають, що мати короля Данила Анна була донькою візантійського імператора Ісака ІІ Ангела. Чи цей факт буде відображений у фільмі?

— Однозначно! Маму Данила вже можна побачити в тизері. До речі, вона народила в дуже молодому віці. Візантійський сюжет у картині буде, адже він цікавий навіть із суто візуального боку. Це якраз той момент, коли можна дати волю фантазії. Західний кінематограф підказує, що такі речі не варто оминати увагою.

Інший важливий акцент — коронація Данила. В цьому питанні ми тісно співпрацюємо з істориками. Тевтонський орден, який привіз корону, нерозписана церква XII—XIII століть. Все це у фільмі буде.

— Данило мав три столиці: Володимир, Галич та Холм. Чи збереглися в них архітектурні пам’ятки того часу, які можна було б використати для зйомок?

— На жаль. Сьогодні можемо побачити фортеці XIV — XV століть. XII — XIII століть — дуже мало. Думаю, що ми будемо частково відтворювати архітектуру, зокрема з допомогою 3D графіки. Водночас у ті часи було багато дерев’яних будівель, і ми вже почали будівництво такого містечка. Орієнтуємось на європейські зразки — деякі будівлі збереглися, зокрема, в Румунії та Німеччині. Це точно не буде схоже на московські «ізби», які чомусь часто можна побачити у фільмах про ту епоху.

— Жанр історичного бойовика, вочевидь, передбачає спецефекти, масштабні батальні сцени. Чи є в Україні для цього відповідні технічні умови?

— Із цим проблем не має бути. Ми вже сконтактувалися з відповідними каскадерськими організаціями, які раніше були залучені, зокрема, й до західних проектів. В Україні є все необхідне, питання — лише у фінансуванні. У кінобізнесі відбулася масштабна технологічна революція. З’явилося багато новинок, які значно здешевили процес кіновиробництва. Для нашої команди це важливий чинник, адже ще п’ять-шість років тому нам довелося б шукати незрівнянно більший бюджет.

Крім того, досвід «Живої» показує, що в Україні є всі можливості не тільки творити кіно, а й повернути значну частину коштів. Зі 150 кінотеатрів наш фільм показали 22. Небагато, адже до дебютантів немає довіри (автори фільму вимагали показу стрічки у технології DCP у час, коли більшість таких залів були вже зарезервовані для показів інших фільмів, а на пропозиції демонструвати фільм у малих залах у HD-якості — відмовилися. — НСКУ). Але навіть цього вистачило, щоб зібрати понад мільйон гривень за два вікенди. А прокатна історія фільму ще не завершена — зокрема, із 7 квітня «Живу» можна буде побачити в Кейптауні. Також співпрацюємо з німецькими, австрійськими дистриб’юторами, перемовини тривають. Нагадаю, остаточний бюджет фільму склав 2,5 мільйона.

Ростислав Гривінський, «День», 24 березня 2017 року, №51—52

14 грудня, п’ятниця, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО І ФУТБОЛ» «Футбол в зарубіжному ігровому кіно»

15 грудня, субота, Синій зал Визначна актриса театру і кіно МАЛЬВІНА ШВІДЛЕР

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»