f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Василь Шкляр: Щоб з’явився шедевр, потрібно зняти сотні серйозних стрічок

28.01.2017

Письменник Василь Шкляр про очікувану екранізацію роману «Чорний Ворон» і розвиток українського кінематографу.

Валентина Самченко, «Україна молода»

— Потроху відновлюється виробництво українських кінофільмів. Вас влаштовують темпи? Чи могли б вони бути швидшими і за яких умов? 

— Україна катастрофічно відстала у розвитку свого кіновиробництва. Особливо прикро, що ми обірвали кращі традиції українського кіномистецтва — від Довженка до Параджанова, Осики, Юрія Іллєнка. Починаючи з дев’яностих років ця тяглість перервалася щонайменше на два десятиліття. Тепер кидаємося щось знімати і не можемо знайти режисера, оператора, акторів. Я не кажу, що їх немає. Та коли відсутня кіноіндустрія, то як зорієнтуватися, де той найкращий, найталановитіший, найнадійніший? Ми зняли два-три фільми і ремствуємо, що шедевру не вийшло. Але щоб з’явився шедевр, потрібно зняти сотні серйозних стрічок. Тому для пришвидшення, як ви кажете, темпів, необхідне дедалі більше і більше фінансування.  

Кіно — дуже дорога розкіш. Проте це не означає, що треба покладатися лише на підтримку держави, хоча така підтримка дуже важлива. Тут є ще кілька джерел. По-перше, повинні реабілітуватися перед українцями провідні телеканали, які годували своїх глядачів московським сміттям. Вони мусили б зараз серйозніше взятися за виробництво українських фільмів. По-друге, активний інтерес до кіно мусив би виявити бізнес.  

Ви прикиньте, скільки за оту готівку, яку задекларували лише депутати, можна було б зняти фільмів. Три вовки вбили б ці жмикрути: їм би не було так соромно за своє злодійство і жадібність, адже підтримували культуру. Завдяки їм розвивалося б кіно і, зрештою, ще й можна було б відбити свої грошенята, можливо, навіть із прибутком. Я вже не кажу про славу, повагу, імідж. Але для цього в них не варить кебета. Тому треба чекати підприємливих людей нової формації, котрі зрозуміють, що кіно — найпривабливіший бізнес. 

— Чи вважаєте справедливим вибір сценаріїв, що отримують фінансову підтримку з держбю­джету за результатами пітчингу Держкіно? 

— Щоб говорити на цю тему, треба перечитати всі сценарії, котрі конкурували на конкурсі. Мій «Чорний Ворон», здається, не був скривджений, тому тим більше мені не личить крутити носом. До того ж мені здається, що Пилип Іллєнко на своєму місці.  

— Бути серед переможців такого відбору — чи означає це, що фільм неодмінно знімуть? 

— Стовідсоткових гарантій у нинішньому крихкому світі не існує ні на що. Але це реальне підґрунтя для того, щоб проект відбувся. Інша річ, у який результат він виллється. Чи це буде справдження сподіваної цілі, чи гірке розчарування.  

— Глядачі давно чекають екранізації вашого роману «Чорний Ворон». Ще довго нам чекати? 

— Якби це залежало тільки від мене, то фільм «Чорний Ворон» давно був би на екранах. Уже можна написати окрему книжку про те, скільки впливових і дуже відомих людей бралися за втілення цього проекту, чим і як закінчувалися їхні потуги. Але крига скресла, дасть Бог, фільм розпочнуть знімати наступного року. Мій вплив на цей процес мінімальний, адже автором кінофільму є режисер, а не письменник.  

Кажуть, що у світовій практиці майже не буває такого, щоб екранізація роману сподобалася його автору. Із напіввідкритих джерел я тільки недавно дізнався, хто зніматиме «Чорного Ворона», але не називатиму його ім’я, бо мене ніхто на це не уповноважував. Чув тільки, що це молодий амбітний митець. У нього немає досвіду роботи над історичними кінополотнами, але скажіть, будь ласка, у кого з українських режисерів він є?  

Головне, як мені сказали, цей хлопець загорівся темою «Чорного Ворона». Це дуже багато важить, і я про це часто говорив, коли мене запитували, хто б міг екранізувати «Залишенця». Горіння ідеєю часто не лише компенсує брак досвіду, а й перевершує його. Я дуже хотів би, щоб цей молодий режисер знімав «Чорного Ворона» з думкою, що це буде фільм його життя. Саме так я думав про цей роман, коли його писав. 

Валентина Самченко, «Україна молода», 15 листопада 2016 року, №145

24 лютого, понеділок, Синій зал. НАШ ІЛЮЗІОН

19 грудня, четвер, Червоний зал Найкращі фільми світового кінопрокату Документальний фільм «САНСАРА»

21 грудня, субота, Синій зал Прем’єра документального фільму «ЛАРИСА КАДОЧНІКОВА. АВТОПОРТРЕТ»